Олена Максименко

Інтернаціоналізм із присмаком «руского міра»

24 Грудня 2018
У похресника було новорічне свято в дитсадку. Перший рік у садочку, перша в житті роль у виставі – як-не-як, подія. Кума запросила прийти та познімкувати дійство.

- Тільки цей… - обережно почала вона, - там частина програми буде російською… ну щоб ти була готова, не сердилась абощо…

 

Я посміялася з її упередженості – наче ж на російськомовних людей не кидаюся, шеврон «93%» не ношу. Однак на святі стало не до сміху. І річ не в російській мові, а в тому, що якийсь розумник вигадав «збагатити» програму… частівками, себто, «частушкамі». Абсурду додавав той факт, що виконували їх милі дівчатка в стилізованих українських етнічних сукенках. Публіка підтримувала співачок плесканням у такт, всім дійсно було радісно й весело. І від того дійсно хотілося кричати – але я пообіцяла подрузі поводитися пристойно. 

 

За частушками слідом пішли рядки про балалайку, яку проковтнув підступний

 

(насправді ж, розумний!) крокодил, собачка Жучка та інші типово-російські архетипи і образи. По суті, програма свята частково складалася з культурного спадку країни, представники якої майже щодня вбивають наших громадян.

 

Читайте також: Вчорашній ворог

 

Садочок, до слова, не пересічний. Він із тих, які вважаються прогресивними, де малечу виховують за особливими методиками, з претензією на духовність і глибину. «Розвиває не тiльки iнтелектуальнi здiбностi учнiв, а i, що не менш важливо, забезпечує формування глибокої емоцiйної сфери i вольових сил учня», - так описується навчальна система на сайті школи, при якій закріплений садочок. Вольова сила опиратися культурній окупації – хіба так це можна трактувати.

 

Така ситуація виглядала би повним дном навіть без п’яти років воєнної агресії з боку Росії. Вона була би дном навіть лише з огляду на майже 28 років незалежності. Співати частівки, не думаючи про те, що наш пласт народної творчості (із силою-силенною суто дитячих ігрових пісень саме на такі випадки) припадає пилом у забутті і не обходить нікого, окрім купки ентузіастів-фольклористів. Невже «Ой на горі жито, сидить зайчик» чи «Де ж ти була, Подоляночка?» настільки складніші для вивчення, ніж «Ми девчушкі-вєсєлушкі, пропойом для вас частушкі?»

 

Інтернаціоналізм?.. Окей, чому тоді частівки, а не, скажімо, «Jingle Bells»?.. Такий інтернаціоналам має відчутний присмак «руского міра», «мишебратьєв» і страусячої ілюзії «мистецтво-поза-політикою».

 

Будь-які історичні процеси або ж повороти для більшості людей швидко втрачають свою сутність. Обивателям у своїй масі властиво вихоплювати і чіплятися лише за видиме, поверхневе (якщо, звісно, ці процеси не торкаються їх безпосередньо, скажімо, у вигляді снаряду САУ 150-го калібру, що прилітає у двір). Раніше це поверхневе виливалося у обряди, сьогодні – у модні тренди. Стильні плаття чи брюки, забарвлені під камуфляж, патріотичні футболки, або ж такі привабливі паракордові браслети у кислотних кольорах – ці та інші подібні штуки походять від воєнної теми, проте для багатьох, хто на них западає, давно вже втратили своє первинне смислове навантаження.

 

Читайте також: Бути почутими

 

Якщо на тобі вишиванка, то байдуже, що ти співаєш, хай би й частівки. Байдуже, що ти їдеш на заробітки до країни-агресора, якщо потім пожертвуєш частину коштів на армію. Якщо біля переднього скла маршрутки стоїть синьо-жовтий прапорець, то можна й нахамити ветеранові, що пред’являє посвідчення УБД. Байдуже, що левова частка продукції у мережі магазинів «Watsons» зроблена в Росії – зате 14 жовтня вони оголосять знижки на товари для чоловіків із нагоди Дня захисника (і байдуже, що захищають країну також і жінки).

 

Тема війни і патріотизму неминуче примітивізується, просочується до масової культури, розчиняючись у новинках моди, акційних знижках і нових календарних святах, та зрештою, сходить нанівець. Легка хвиля паніки, зумовлена введенням воєнного стану, вщухла, і суспільство вернулося до проблем більш нагальних: новорічні свята, відпустки, корпоративи, закупки подарунків тощо.

 

Наприкінці святкової вистави я не стрималася і таки поцікавилась, хто ж є автором цієї «неперевершеної» програми. Люди казали, що не знають, що вочевидь, цей сценарій непорушно мігрує з року в рік уже з давніх давен. Діти розбирали подарунки, щасливі батьки і родичі щиро дякували вихователям за чудове свято. Окрім мене, питань до сценарію не виникло в жодної живої душі.