Тетяна Микитенко

Дні паніки та істерики

31 Грудня 2018
«Не чіпай, це на свята», «Останній шанс придбати зі знижкою», «Яв­ка на корпоратив обов’язко­­ва», «Гості на порозі, а в тебе яйця недофаршировані», «Їй личить твоє кохання (прямуй за ювеліркою!)», «Індекс олів’є зростає»…

Перелік цих фраз можна продовжувати безкінечно. Вони підхоплюють і про­­ти нашої волі несуть нас усіма обов’язковими пунктами не потрібної нікому виснажливої програми, однак ми чомусь далі оптимістично називаємо цей період різдвяним, а не апокаліптичним. Різдвяне ж у цих днях (крім Ісусика) однозначно лише те, що вони справді породжують! І зараз я не про породження олів’є, холодцю чи фаршированої риби, а про навколосвятковий креатив, що з року в рік стає не лише масштабнішим, а ще й непристойно розтягується в часі. 


Ну яке свято може створити депутат, коли йому треба покрити якомога ширшу аудиторію дітей та пенсіонерів? Чому до Нового року слуги народу дарують листівки зі своїм рилом із упевненістю, що це комусь додасть святкового настрою? Ким треба бути, щоб не просто добровільно, а й отримуючи задоволення, дивитися на зашореного державного кар’єриста, що по складах читає своє новорічне відеозвернення із суфлера й із першого дубля, тому не здатен правильно вимовити половину слів? 

 

Читайте також: Дні паніки та істерики


Утім, ми стрімко мутували від однісінького президентського привітання раз на рік до сотень нікому не потрібних криворуких відеоаплікацій із наглухо відбитими за дизайном сніжинками для краси кадру. І тут кількість у жодному разі не переходить у якість. Проте все це нам просто запихають з екранів телевізорів і білбордів, через іміджеві статті, рекламу в соцмережах чи просто зобов’язуючи весь кадровий склад репостити пости своїх «головних». Останнє досить комічне, от, наприклад, привітання міністра юстиції з Різдвом протягом кількох годин із моменту публікації зарепостили Мурованокуриловецький районний відділ ДРАЦС ГТУЮ у Вінницькій області та ще сотня таких самих навколодержавних сторінок. І це єдине, що в Міністерстві юстиції та підпорядкованих йому структурах уміють робити настільки швидко.

Державний сектор всерйоз почав конкурувати з медійним, покликаним розважати нас під Новий рік професійно, і становить йому неабияку конкуренцію, як ми бачимо. Утім, звичайно ж, телеканали під Новий рік випалюють своїм продуктом не одну озонову діру в нашій атмосфері


І все-таки, хоч би якими страхолюдними були відео- та фотопривітання, немає нічого гіршого, ніж «вихід з екрана» в люди, так би мовити. До пенсіонерів із пайками, начиненими такими продуктами, що треба вже вводити законодавчий обов’язок кандидатам, перш ніж роздавати пайки привселюдно, споживати продукт самотужки. Мені здається, це єдиний спосіб зменшити потік сірих макаронів, складених у пакет із партійною символікою. І найогиднішою в цьому жанрі є спекуляція на дітях. Новорічні привітання скидаються на підготовку молодшого покоління до тяжкого електорального майбутнього. Святими Миколаями бути зовсім не виходить, переконливо вдається лише злий Санта. Ці люди роблять найбільший внесок у те, щоб діти перестали вірити в казковість Нового року якомога раніше. Днями я розглядала знімок, де видно, як якісь дрібні регіональні депутати кидаються в дітей цукерками, вітаючи їх. Просто брали й прицільно жбурляли кіндер-сюрпризи в малечу. А ви пробували жбурнути щось у депутата? На жаль, цю гру вони собі дозволяють в односторонньому порядку. Окремим рядком у переліку святкових травм іде тематичне «оздоблення» вулиць, й особливо дошкуляє те, що ми ж його й оплачуємо. Далеко ходити не треба, просто знайдіть ялинку, яку прикрашали комунальники у вашому районі. Такі ялинки — найкраща демонстрація того, що в прийманні на роботу в нас немає жодної дискримінації: криворуких не те що не відбраковують, а, здається, заохочують. 

 

Читайте також: Краса відносна


Державний сектор всерйоз почав конкурувати з медійним, покликаним розважати нас під Новий рік професійно, і становить йому неабияку конкуренцію, як ми бачимо (заґуґліть хоча б «Слухняні депутати Луцька співали пісні Діду Морозу»). Утім, звичайно ж, телеканали під Новий рік випалюють своїм продуктом не одну озонову діру в нашій атмосфері, до того ж їм добряче допомагають артисти, які щороку складають пісні на тему «отсосны иголочку», «манда-манда-мандарини» чи там «Дед Мороз из чудесного мешка отсыпет нам волшебного снежка». Причому квоти не допомагають, жодними мовними нормами не зупиниш тексти на кшталт «старий рік, давай ґудбай, у нас все буде олрайт». А ще додайте до цього перегони в пошуку найчудернацькішого з можливих застосувань Олега Винника в кадрі (він-бо на всіх каналах, тож треба боротися за аудиторію). Замішайте із сюжетами на тему «Індекс олів’є зростає», присипте пророцтвами майбутнього країни з уст мольфарок. І, звичайно ж, змажте рекламою, яка диктує не лише що треба придбати, аби не бути гіршим за інших, а і які ліки споживати, щоб упхати в себе не три, а п’ять кілограмів олів’є.


Знову ж таки цим усе не обмежується: магазини, розпродажі, обов’язкова закупівля продуктів на 18 кілограмів олів’є, знижки на непотріб і вкрадливий голос Зеленського, який розповідає, чого ж хочеться вам та вашій коханій.
Насправді в цього шапіто є одна спільна риса: усі пропонують не те, чого бажаєте саме ви, а те, чого прагнуть вони. І перераховані мною обов’язкові пункти не потрібної нікому виснажливої програми насправді необов’язкові. Тож не ведіться! Ці дні для того, щоби ви провели їх так, як самі хочете, без непотрібних «атрибутів», хоч би як вам хотіли нав’язати зворотне. Із прийдешніми вас і святкового дзену побільше!