Руслана Величко

Промовисті голосування

18 Січня 2019
Наскільки послідовно політики відстоюють свою позицію із захисту України від російської агресії

Як політики підтримують та захищають Україну від Російської агресії? На ефірах добре, а от у залі Верховної Ради складається дещо інша ситуація. Або ж як сталося, що Вадим Новинський давній ненависник НАТО аж на 43 % підтримує цю політику? Які відщепенці у фракції БПП щодо підтримки України та її вступу до НАТО?

 

Бути послідовним у політиці - це досить рідкісне явище. Політики зазвичай орієнтуються на виборців та швидко реагують на зміни громадської думки, що відбуваються у країні, навіть якщо популярні ідеї популістичні.

 

Здавалося б, що тут дивного – у намаганні політиків плавно реагувати на різні зміни. Єдину непослідовність, яку, певно, не можна пробачити (та й не варто) – це зрада інтересів цілої країни. Якщо предметніше, то мова йде про випадки, коли власні цілі політики ставлять вище за виживання/захисту держави.

 

Ось три питання, на які варто пошукати відповідь. Як часто таке відбувається в українському парламенті? Чи пробачаємо ми таке політикам? І якщо так, то на скільки швидко пробачаємо або забуваємо?

 

Відповіді можуть розчарувати. Справа у тому, що вони характеризують нас, як виборців, не надто привабливо. І це стає помітним, якщо скористатися сервісом RADA4YOU.

 

Тут відфільтровано за темами голосування депутатів. І можна глянути не лише ті гучні законопроекти, що приймалися під пильним контролем громадськості.

 

Варто зауважити, що мета такого аналізу не в тому, шоб виборці почували себе жахливо, ні. Це політики можуть зробити без сторонньої допомоги. Натомість, аналіз голосувань і чесні висновки – це спосіб разом  вимагати від політиків послідовності та чесноті. Сервіс у цьому досить ефективно допомагає, бо надає уже опрацьовані дані та результати відповідно до поставленого користувачем завдання.

 

Ось про що політика «За протидію російській агресії» :

 

 «Зважаючи на гібридну війну, яку веде Росія з Україною, парламент має ухвалювати відповідні закони, спрямовані на: припинення співробітництва із РФ в усіх сферах життя; відновлення територіальної цілісності України; залучення міжнародного політикуму до повернення анексованого Росією Криму; виведення військ РФ з окупованих територій Донбасу та ін.».

 

Політика складається з 78 голосувань на цю тему. І саме через це цінна, бо є багато даних, які може проаналізувати сервіс. Ці голосування є достатньо декларативними та в основному стосуються різних міжнародних договорів, звернень, ратифікацій різних угод тощо відповідно до укладених раніше Україною домовленостей.  

 

Якщо переглянути цю політику, то виявиться, що майже весь склад Верховної Ради підтримує курс України у протилежному напрямку від Росії.

 

 

 

Лише 50 депутатів підтримують цю  політику між 40% та 60%, що означає «Суміш за та проти». Крім колишніх «регіоналів» та їх прихильників у список депутатів, які лише на стільки відсотків підтримують ці законопроекти, увійшли: Сергій Тарута, Андрій Білецький, Дмитро Ярош, Денис Дзерзерський, Віталій Чепинога, Тетяна Донець.

Сергій Клюєв ніколи не голосує «За протидію російській агресії». Така ситуація досить рідкісна в українському парламенті, коли лише один депутат настільки послідовно дотримується своєї позиції.

 

 

 

І після перегляду цієї політики ви можете подумати, що насправді всі наші народні депутати настільки патріотичні, що і турбуватись не варто. Однак, диявол криється в деталях.

 

Бо захист країни лежить не лише у декларативних законопроектах, а й в умовах конфлікту, здатністю країни себе захистити. Тож варто ці дані переглядати у розрізі із законопроектами, що мають забезпечити оборону країни. Тому цю політику важливо розглядати у порівнянні  з голосуваннями народних обранців у оборонних питаннях.

 

Оборонний контекст показує, хто є популістом та публічно «торгує» безпекою країни, або тисне кнопку «ЗА», бо вона не впливає на внутрішні процеси в державі і тим самим на інтереси самих депутатів чи певних бізнес-груп.

 

І тут ситуація змінюється. Що серйозніший результат голосування і його вплив на внутрішню політику, то менш  патріотичні позиції у депутатів. Зокрема, можна глянути на ті випадки, що певним чином впливають на рейтинг політиків у різних регіонах.

 

Ще показовими є голосування за політику про підвищення соціального захисту військовослужбовців та ветеранів АТО. Вона складається із законопроектів щодо: забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження служби у ЗСУ; соціального захисту військовослужбовців; державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей для здобуття професійно-технічної та вищої освіти. Ці голосування безпосередньо впливають на головний бюджет країни, з чого дотуються окремі регіони. А депутати на цьому провадять власні піар-кампанії тощо.

 

Це важливі законопроекти і вони мали б впливати на ставлення виборців до своїх політиків. Але вони не такі відомі широкій публіці. Як наслідок, депутати  голосують ствердно у меншій кількості випадків.

 

Тут у категорії «суміш за та проти» вже 58 депутатів, а ніколи не голосують за законопроекти, що включає у себе ця політика, 13 народних обранців.

 

Серед політиків, що підтримують законопроекти для військових тільки на 40-60%, з’являються зовсім несподівані обличчя: Юлія Тимошенко, Семен Семенченко, В’ячеслав Костантіновський, Марія Матіос, Наталія Агафонова та інші.

 

 

 

Далі ще цікавіше. Всі ми пам’ятаємо, що у 2014 році армія була неспроможна сама себе повноцінно забезпечити. До захисту країни доєдналися не лише добровольці, а й волонтери.  Згодом волонтерські об’єднання стали ініціативами, фондами та організаціями, а більшість були юридично зареєстровані. У політику «За волонтерство» включені законопроекти, які «передбачають забезпечення ефективного регулювання правовідносин, що виникають в процесі провадження волонтерської діяльності в Україні, сприяння розвитку волонтерського руху в Україні, підвищення якості надання волонтерської допомоги (зняття обмежень для здійснення волонтерської діяльності організаціями та установами, у тому числі із укладанням договору з волонтером про її здійснення, так і без нього; уточнення прав та обов’язків волонтерів та організацій та установ, які залучають до своєї діяльності волонтерів; особливостей відшкодування витрат, пов'язаних з наданням волонтерської допомоги; інших змін, які сприятимуть розвитку волонтерської діяльності)».

 

І от вже за цю політику, що включає два законопроекти, ніколи не голосували 48 народних обранців.

 

Серед таких депутаті можемо помітити людей, що акцентували свою проволонтерську і патріотичну позицію. Тут є прізвища Семена Семенченка, Тараса Пастуха, Андрія Білецького, Дмитра Яроша, Сергія Тарути, Віктора Романюка тощо.

 

Дивно, бо у серпні 2017 року Сергій Тарута, уже маючи партію «Основа», говорив на 112 каналі про волонтерів із пієтетом і хизувався своєю підтримкою цих об’єднань: «Заводи, які сьогодні знаходяться в «Укроборонпромі», працюють набагато гірше, ніж приватні або волонтерські компанії. І це при тому, що маємо 130 державних підприємств. Вони за три роки нічого не зробили. А в цей час волонтери налагодили серійне виробництво: систем зв’язку, бронежилетів, безпілотників», – публічно зазначав парламентар.

 

Позиція депутатів-комбатів добровольців виглядає не менш дивною.

 

 

 

Якщо порівнювати результати двох політик «За мирне врегулювання в окремих районах Донецької та Луганської областей та звільнення Криму» та «За воєнний стан», то ми б мали мати одностайну позицію у депутатів. Або «ТАК», або «НІ». Але не все так просто.

Здавалося б, якщо не підтримуєш мирне урегулювання, то мав би голосувати за воєнний стан. Наші народні обранці своїми голосуваннями можуть розповісти дещо іншу історію. Вже з контексту їх публічних заяв  вона доволі заполітизована та змінюється відповідно до настроїв під Верховною Радою або з наближенням виборчих перегонів. Адже раніше депутати навіть не розглядали мирне урегулювання та заявляли, що таким чином ми здамо територію, а деякі й узагалі вимагали введення воєнного стану. Та коли російська армія вперше офіційно і неприховано вступила у бій з українськими військовими і на міжнародному рівні підтвердила свої дії, то за воєнний стан ці ж політики уже не голосували.

 

Якщо за мирне урегулювання конфлікту переважно не голосували 30 народних обранців, а ніколи не підтримували 18, то за воєнний стан ніколи не голосували 119 народних обранців.

 

 

 

Політика «За національну безпеку та оборону» складається з 26 поіменних голосувань за законопроекти щодо затверджень статутів, виплат грошової допомоги, щодо багатонаціональних навчань тощо. Тут переважно не голосують або ніколи не голосують 21 народний депутат.

 

За політику «Усунення перешкод для жінок в українській армії» ситуація набагато цікавіша. Переважно не голосують або ніколи не голосують уже 104 народні депутати. В 1991 році у Верховній Раді України I скликання було всього 13 жінок, що становило 2,7% від загальної кількості народних обранців. Зараз жінок у Верховній Раді України - 15%. Здавалося, що жінки, котрі досить довго та часто були «штучно» обмежені щодо представництва у законотворчому органі влади, мали б на законодавчому рівні підтримати жінок, що проходять службу у армії. Тим більше, що у ЗСУ кожен 10 військовослужбовець - це жінка (усього їх 24 тисячі). Однак маємо дивовижні результати голосувань депутаток щодо цієї політики. Не голосували одностайно «ЗА» 11 з 49 наявних у Раді.

 

 

 

Типовим для України у передвиборчі часи є маніпуляція на тему «Сходу та Заходу», вступу в НАТО. На цих темах чи протидії їм планувалися цілі кампанії кандидатів. Країну у найбільш гострі виборчі часи розділяли не тільки на Захід та Схід, а ще й по вектору «За» та «Проти» вступу у НАТО. Хоча далекоглядні політики  хартію щодо співробітництва з НАТО підписали вже 20 років назад. І хоч на словах брали курс на позаблоковість, але законодавчо такі дії не робили. Гра в кішки-мишки тривала довго, але після початку гібридної війни з Росією українська влада для захисту від посягань на територію і суверенітет вирішила робити певні поступальні кроки й голосно заявила про курс на зближення з Північноатлантичним альянсом. І по голосуваннях за політику «За вступ у НАТО» можна теж прослідкувати, чи є продовження ігор з електоратом, які вже замішані на виборчих технологіях щодо поділу країни. Хоча результати голосувань депутатів уже нікого не здивують, але за даними цієї політики можемо ще раз пересвідчитися, які партії та кандидати будуть намагатися співати давню пісню про «Схід проти Заходу», та намагатися конвульсійно захопити електоральну групу виборців, що підтримують українську армію, але чітко вважають НАТО «вселенським злом».

 

Традиційно проти вступу до НАТО є представники «Опозиційного блоку» - 40% підтримки, фракція «Відродження» підтримує політику на 64%.

 

 

А от серед прихильників вступу України до НАТО досить цікава тенденція – «Блок Петра Порошенка» та ВО «Батьківщина»  порівно підтримують на 87% політику своїми голосами, хоча дану позицію уже використовують у своїх передвиборчих обіцянках.

 

Найбільше підтримують політику вступу України до НАТО – «Народний фронт» та «Радикальна партія».

 

Якщо говорити окремо по народних депутатах, що трошки псують всю статистику партії, то у БПП це – Антонищак Андрій, Лесюк Ярослав, Тригубенко Сергій. Ці три народні депутати найменше з усієї фракції підтримують політику вступу до НАТО.

 

А от найбільшими противниками щодо вступу України до НАТО виявилися депутати – позафракційний Безбах Яків та Воропаєв Юрій, фракція «Опозиційний блок».

 

Відповідальність політиків перед своїми виборцями щодо своїх слів та голосувань у Верховній Раді України буде потрібно виховувати ще довго. Так само і розуміння, де загравання з електоратом уже шкодять країні.  Винищити популізм з політиків буде ще складніше та болісніше. Але саме підтримка чи непідтримка таких важливих законодавчих ініціатив щодо держбезпеки може прирівнятись до оборони України військовослужбовцями. Бо саме Рада є найвищим законодавчим органом, який повинен забезпечувати законодавчий, соціальний, фінансовий захист військовослужбовців і громадян України. Саме тому надважливо, щоб народні обранці розуміли, що їх голосування, а не слова у телевізорі, контролюють виборці. І на політичну кар’єру впливають відвідуваність, голосування та представлення інтересів виборців.

 

Новини RedTram

Loading...