Ігор Лосєв

Європа націй чи Європа-нація?

5 Лютого 2019
По закінченні Другої світової війни перед зруйнованою економічно та політично Європою постало завдання відновитися, але зробити це на принципово інших, ніж раніше, засадах. Насамперед ішлося про подолання споконвічного франко-німецького антагонізму, що принаймні в ХХ столітті робив Європу джерелом війн.

До роботи європейці взялися неквапливо, починаючи з універсально зрозумілої економіки як бази всього життя. Справді, європейцям, які потерпали від збройних конфліктів і руйнації, дуже хотілося не хвилюватися за свою безпеку, не голодувати, а просто заможно пожити. Таке бажання об’єднувало всіх. Проте згодом, коли вже досягли відносного добробуту, загоїли воєнні рани, почали народжуватися амбітніші плани, універсалістські проекти Європи. З’явився інтерес до проблеми: чим є нова Європа і чим вона має бути? Це спричинило дискусії, що дожили до наших днів і незрідка набувають практичного характеру, наприклад у вигляді Brexit.


В історії людства час від часу виникали ідеї про створення великих наднаціональних геополітичних об’єднань. Деякі з них реалізовувалися, деякі залишалися тільки задумом. Приміром, мрія Лібертадора (визволителя) Південної Америки Сімона Болівара про єдину Латинську Америку. На півночі все сталося вдаліше: з колишніх британських колоній було утворено Сполучені Штати Америки. За їхнім зразком (хоча й не так успішно) на південь від кордону США на Ріо-Гранде утворили з колишніх іспанських колоній Мексиканські Сполучені Штати. США тривалий час правили і правлять за взірець для всіх прихильників національних геополітичних об’єднань. Ця ідея була такою модною, що Лєнін написав статтю «Про гасло Сполучених Штатів Європи». Але тут є одна особливість: майже всі надоб’єднання, що реально існують, тяжіють до (нехай федеративної) більш чи менш єдиної держави, проходячи шлях від союзу держав до союзної держави, що породжує певні проблеми та конфлікти. Нинішній Європейський Союз постійно рухається між цими крайніми точками, час від часу схиляючись то в один, то в другий бік.

 

Якщо в нинішніх дискусіях про перспективи ЄС переможе ідея Європи-нації, то збереження територіальної цілісності європейських держав утрачає сенс. Натомість Європа націй передбачає велике значення принципу цілісності країн


Те, що сформувалося в Європі, є дуже складним явищем. Наприклад, імперія — це доволі просто, це тотальна влада центру над периферією, що дає можливість тримати під контролем якщо не всі, то принаймні визначальні процеси. Якщо ж проект ліберальніший, тоді треба шукати рівноваги між цілим та оперативною самостійністю складових частин. Інакше проект, незважаючи на привабливі лозунги, неодмінно тяжітиме до імперського. Що стосується ЄС, то спочатку не було сумнівів, що йдеться саме про об’єднання держав, а не союзну державу, про Європу вітчизн, а не про супердержаву. Звісно, Європейський Союз — це специфічний ансамбль суверенних державних утворень, управління ним потребує вищого пілотажу (правового, адміністративного, політичного, економічного та ідеологічного).


Останнім часом у ЄС намітився ухил у бік особливої командної ролі центру з тенденцією втручатися навіть у найдрібніші аспекти управління, контролювати не лише національні, а й регіональні процеси, диктувати норми, нав’язувати позицію центру тощо. Це дало підстави колишньому радянському дисидентові (нині професорові університету в Кембриджі) Владіміру Буковскому порівняти його із Радянським Союзом. То, звісно, полемічне перебільшення, але щось тут таки є…Такі «брюссельські» тенденції призводять до фронди з боку деяких держав, які реагують на обмеження свого суверенітету. Звідси Brexit, можливо, Frexit і так далі. А крім того, зростання популізму й негативу до універсалістських проектів.

 

Читайте також: Непорушний фундамент


Нещодавно на зустрічі лідерів Німеччини та Франції Анґела Меркель скаржилася Емманюелю Макрону на ренесанс націоналізму в Європі…


Проте Німеччина, яку інколи ототожнюють із ЄС, не поспішає жертвувати своїми корисливими інтересами в ім’я європейської єдності, активно розбудовуючи «Північний потік-2», який де-факто є антиєвропейським та антиатлантичним проектом. Тут вона свій ґешефт ставить вище за безпеку Європи.


Якщо в нинішніх дискусіях про перспективи ЄС переможе ідея Європи-нації, то збереження територіальної цілісності європейських держав утрачає сенс. Тоді Каталонія може реалізовувати свою європейськість і за межами Іспанії, залишаючись частиною єдиної Європи. Шотландія може бути за межами Великої Британії, Бельгія може поділитися на три етнолінгвістичні частини тощо. Натомість Європа націй передбачає велике значення принципу цілісності країн.

 

Читайте також: Український маніфест


Європа-нація вимагає більш чи менш рівномірного розподілу тягаря прийому мігрантів з Азії, Африки, Латинської Америки. Проте в Європі націй неминуче виникає питання: чому ті європейські країни, що ніколи не мали колоній за межами континенту (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина тощо), не будували свого благополуччя, експлуатуючи їх, тепер повинні розплачуватися за колоніальні гріхи своїх західних партнерів? Східні європейці вважають, що їхні західні колеги мусять самостійно давати собі раду зі своїми колишніми «заморськими територіями», щось робити, щоб зупинити потік до Європи таки своїх постімперських підданих.
Сьогодні одне з головних питань Європи: чи буде її перетворено на «Сполучені Штати Європи» або «Європейську Федерацію»? Чи вона таки залишиться сукупністю європейських національних держав?