Арсеній Сітніков

Селфі, котик чи яйце?

11 Лютого 2019
У XXI столітті складно не бути частиною соціальної групи, глобальних об’єднань людей. Навіть якщо самі себе до них не зараховуєте, це вже точно зробили за вас. І, певно, навіть не люди, а комп’ютери. Ми, впевнені в собі унікальні індивіди, для них є цільовою аудиторією, масивом даних, маленькими частинами великих алгоритмів.

Сучасні системи прагнуть знати про нас та наші вподобання все, але, схоже, цього вже замало. Намагаються передбачити, зрозуміти, що захоче людина, раніше, ніж вона сама про те подумає. Це допомагає компаніям іти напряму до свого покупця, оптимізувати витрати на рекламу та збільшувати кількість клієнтів. Звісно, користується такими технологіями не тільки бізнес, а й політики. Адже як бізнес постійно живе в гонитві за своїми клієнтами та потенційними покупцями, так і політики перебувають у таких самих відносинах з електоратом. Я не спеціаліст і не знаю точно, як саме все це працює, але можу припустити, що мені місце знайшлося десь в умовних групах «молодь» чи «студенти». І з наближенням виборчого сезону реклама в соцмережах із пропозиціями дешевих авіаквитків, турів та закордонних освітніх програм змінилася виключно на політичну. І я хотів би розглядати цей факт як позитивний: нарешті для політиків важлива молодь як електорат і вони зменшують ставку на гречку та популізм. Але то було лише перше враження, бо кількість і зміст реклами швидко розчарували. 

 

Читайте також: Чому нам не фіолетово


«Садовий — котик». Сторінку саме з такою назвою мені найчастіше пропонують уподобати як політичну рекламу. Хочеться запитати в команди, що займається рекламою цього кандидата: серйозно? Якби проголосувати на виборах можна було лайком, то я ще зрозумів би такий підхід, адже котики справді часто набирають багато вподобань у соцмережах. Але велика кількість кандидатів, і не тільки мер Львова, вважає, що українській молоді можна впарити недолугі меми, зачитування репу чи різні інтернет-челенджі як вагомий аргумент прийти на вибори та проголосувати. Інтернет, звісно, хороший інструмент на шляху до нового покоління, що часто вже не розділяє життя «офлайн» та «онлайн». І так, там багато всілякого абсурдного контенту, який усе ж таки є популярним. Але, по-перше, існує багато й іншого контенту для молоді, а лайк у соцмережі та позначка у виборчому бюлетені — це різні речі за рівнем відповідальності навіть для молоді. Тому, думаю, повторити успіх фото курячого яйця, що встановило світовий рекорд з уподобань, навряд чи вдасться, хоча спроби деяких політиків використати й цю інтернет-хвилю були. Бо проблема полягає в постійній зневірі молодих українців у виборчому процесі, спогляданні за ним збоку як за чимось стороннім і сатиричним і, як наслідок, у низькій явці. Упевнений, що таке несерйозне ставлення до молодого електорату як до чогось аж надто примітивного жодним чином не покращить ситуацію. 

Ветерани української політики та головні претенденти на перемогу у виборах своїх стратегій щодо молоді кардинально не змінювали, може, лише трохи більше стали приділяти уваги. Але так само, як і раніше, використовують молодь як інструмент і тло для власних політичних технологій


Ветерани української політики та головні претенденти на перемогу у виборах своїх стратегій щодо молоді кардинально не змінювали, може, лише трохи більше стали приділяти уваги. Але так само, як і раніше, використовують молодь як інструмент і тло для власних політичних технологій. Нинішній президент запустив на своїх сторінках у соцмережах умовний челендж із селфі з молоддю, що тепер уже стали його візитівкою на кожному заході. А головна політична опонентка гаранта в цих виборчих перегонах, схоже, селфі-виклик прийняла. І тепер команди обох кандидатів буквально спамлять політичною рекламою в соцмережах у вигляді фотографій з усміхненими й дуже щасливими школярами чи студентами. Усе це бачиться надто фальшивим, відчувається, що пости в особистих профілях політиків старого ешелону роблять прес-служби чи хтось із оточення. Ніби й спустилися на рівень звичайних людей, але зробити це самостійно заважає чи то брак бажання, чи, може, страх зробити щось не так у сфері, де вони ще далеко не як риби у воді. Хоча могли б повчитися в американського колеги, одним із секретів перемоги в передвиборчій гонці якого вважають персональне ведення Twitter.

 

Читайте також: Національна гра в імітацію


Акцентують на молоді й під час передвиборчих з’їздів. Але, на жаль, не вважаючи цей прошарок суспільства взагалі потенційним електоратом, не маючи орієнтованих на нього конкретних позицій у програмах, а лише використовуючи красиву картинку турботи про майбутнє покоління. Молодь, заради якої нібито все робиться, але яка поки що повинна аплодувати на цих з’їздах, коли спеціальні люди покажуть табличку, або сидіти на сцені й усміхатися, щоб бути гарним тлом для промовців. Чи піде після цього вона на вибори? Чи повірить у те, що взагалі є сенс голосувати? Навряд чи. Який рівень політичної культури таким чином виховується в майбутньому поколінні? Певно, не рівень особистості, що поважає себе, громадянина, який ухвалює відповідальні політичні рішення. Тож або чесні й рівні відносини між політиками та молодим електоратом (утім, як і між усіма іншими), або молодь так і не віритиме у вибори та ігноруватиме їх. Чи голосуватиме за чергового Дарта Вейдера або, може, вже й за куряче яйце від відчуття зневіри.