Тарас Лютий

Розуміти популярне

14 Лютого 2019
Живучи в мегаполісі чи в передмісті, ми стаємо частиною незмірного соціокультурного функціоналу, з яким уже настільки поєдналися, що навряд чи здатні відчитувати смисли свого поточного оточення.

Проте саме воно є тлом популярної культури. Та чи не перетворилися ми на паладинів своїх регулярних і звичних операцій, як-от шопінг, відпочинок із розвагами, слухання музики, отримання медійних повідомлень? На це запитання нелегко відповісти однозначно, допоки не порівняємо сприйняття багатьох людей у різних ситуаціях.


Сучасний американський дослідник медіа Джон Фіске в «Читанні популярного» (1989) характеризує культуру як зрощування сенсів із соціального досвіду й засвідчує, що буденні практики живлять змістом не тільки особисте, а й політичне життя. Тому було б дуже поспішним допускати, що всі люди є некритичними споживачами. Справді, всі вони послуговуються ресурсами з політико-економічної сфери, натомість генерують власні смисли. Важко не погодитися з тим, що медіа, розваги, промислові й продуктові товари тощо з’являються в нашому житті відповідно до економіко-ідеологічних інтересів панівних сил. Одначе влада існує виключно тому, що її ресурси піддаються трансформації з боку реципієнтів. Бо якщо культурні товари й тексти не міститимуть того, з чого виникатимуть нові значення в осередку соціальних відносин та ідентичностей, вони будуть збитковими.

 

Читайте також: Обов’язок дбати


Сумнівно, що в когось вийде зробити так, аби геть увесь пропонований крам, послуги чи розваги беззастережно всім подобалися й усіма приймалися. Фіске каже, що на ринку США 90% нових товарів просто провальні. Позаяк люди є вигадливими істотами. За наявності вибору вони ставитимуться до пропозицій прискіпливіше. Звісно, можна навести приклади радянських черг за дефіцитом, коли спостерігався купівельний ажіотаж і все притьмом розміталося з прилавків. Природно, що в умовах капіталізму черги теж існують, скажімо, за новим iPhone. Але, погодьтеся, це не те саме. Спочатку важко повірити, що популярна культура основана на конфлікті й передбачає боротьбу за соціальні значення. Утім, пригадаймо, як ми популяризуємо/засвоюємо меми, створені з недолугих гасел і висловлювань політиків, фотожаби з одіозними персонами чи висміюванням надокучливої реклами. Приміром, є сайт перекладу на так звану азірівку або шаблони для створення демотиваторів, куди потрапляє все, що нас зачіпає мало не щодня. Зрештою, тепер є, нехай навіть цензуровані, соціальні мережі, що стають засобом поширення приватної інформації. Отримане з владних джерел повідомлення належить до масової культури. Перейти до царини поп-культури воно може лише тоді, коли хтось неофіційно надає йому значення в контексті повсякдення. Тобто мистецтво поп-культури полягає у продукуванні нових смислів із казенних ресурсів. Тому це культура підконтрольних людей, які чинять опір багатоманітним формам підпорядкування.

Спочатку важко повірити, що популярна культура основана на конфлікті й передбачає боротьбу за соціальні значення. Утім, пригадаймо, як ми популяризуємо/засвоюємо меми, створені з недолугих гасел і висловлювань політиків, фотожаби з одіозними персонами чи висміюванням надокучливої реклами


От, здавалося б, як торгові центри, які Фіске називає «храмами споживання», де справляють культ консюмеризму з обрядами товарно-грошового обміну, можуть бути визнані територією опору? Безперечно, чимало людей приходить сюди купувати, ніби поклоняючись товарам. Але є й значна частка тих, хто споживає образи та простір замість товарів. Старші люди чи батьки з візоч­ками, особливо в негоду, спеку чи мороз, знайдуть тут затишні місця для відпочинку або гри, а молодь перетворює ці терени на місця зустрічі. Й усе це навіть без наміру щось придбати. Таке «чуттєве споживання» зовсім не забезпечить прибутку власникові. Справді, навіщо купувати саме в торговому центрі, якщо неодмінно знайдеш дешевше в інтернеті? Таким чином, торговий центр стає простором спостереження, а не тільки споживання. До речі, у храмі теж не всі моляться, бо дехто приходить бодай по естетичне задоволення. Якщо власники думають, що хтось неодмінно щось та й купить, то це не обов’язково справджується.

 

Читайте також: Шлях до деградантства

 

Звичайно, в осередку популярної культури люди ніяк не уникнуть того, щоб не стати споживачами. Проте, придбавши товари, вони надалі прагнуть сконструювати власну ідентичність. Наприклад, хтось першим використав подірявлені джинси (буквально: зіпсований офіційний товар) як ознаку власної індивідуальності. Попри те що мейнстрим інкорпорує такі винаходи (одяг із дірками давно масово продається), межі винахідливості невичерпні.


Та чи не головним є те, що значення, які народжуються з переробки офіційних ресурсів, ніколи не закріплюються остаточно. Бажання зафіксувати сенси властиве суто ідеологічній позиції. Тож не варто засуджувати й задоволення, яке дістає творець нових значень. Не йдеться про абсолютний гедонізм або апологію комерції. Втіха від прослуховування музики, перегляду фільму, прочитання книжки не обов’язково є регресивною, як і отримання гонорару за виконану роботу не конче позначає користолюбство.