Ріхард Герцінґер

«Атлантичний міст» Зіґмара Ґабріеля

7 Березня 2019
Колишній голова Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) і колишній міністр закордонних справ Зіґмар Ґабріель вважається таким собі enfant terrible німецької політики.

 Через його схильність до несподіваних приголомшливих дій і висловлювань, які багато хто вважає «нетрадиційними», у різних частинах політичного спектра його цінують як винятковий політичний талант. Критики натомість у цій хронічній нестримності бачать вираження його опортунізму та схильності до егоцентричної самопрезентації.


Відколи навесні 2018-го Ґабріеля лише після року на посаді міністра закордонних справ Німеччини замінили Гайко Маасом і відколи він більше не обіймав керівної посади в СДПН, політик намагався стати медійним коментатором міжнародної та німецької політики. Але остання новина спричинила нову розгубленість і роздратування: Ґабріель має стати головою реномованого товариства Atlantik-Brücke («Атлантичний міст»). Ця заснована 1952 року організація покликана поглиблювати та розвивати німецько-американські відносини в соціальній, економічній і культурній сферах.

 

Читайте також: Зіґмар Ґабріель: Миротворці мають бути озброєні та розміщуватися на всій території окупованого Донбасу


Те, що тепер саме Зіґмар Ґабріель репрезентуватиме відповідні завдання на чолі Atlantik-Brücke, здається парадоксальним. Адже якщо його політичні позиції дещо коливаються, є в нього й одна константа: виразна прихильність до Росії. Нещодавно в одному інтерв’ю Ґабріель, коментуючи протизаконний російський напад на українські кораблі в Керченській протоці, застеріг, що Німеччина «в жодному разі не повинна дати Україні втягти себе у війну». У тому ж таки інтерв’ю він наголосив, що «відповідальними» за продовження бойових дій на Сході України є «обидві сторони». Це його висловлювання радісно цитували російські державні ЗМІ.


Проблематичні ініціативи Ґабріеля були помітні ще на посаді міністра закордонних справ. Так, публічно назвавши ізраїльську окупацію Західного берега річки Йордан «режимом апартеїду», він дуже обтяжив відносини з Ізраїлем. Окрім того, під час свого першого візиту до Ізраїлю він зустрівся із сумнівною «антисіоністською» неурядовою організацією. Тому прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу скасував заплановану з ним зустріч.


Після того влітку 2017-го в Санкт-Петербурзі, увечері при свічках із Владіміром Путіним та екс-канцлером Німеччини Ґергардом Шредером, тепер головою правління контрольованої Кремлем російської державної компанії «Роснефть», Ґабріель впав у око своєю підвищеною поступливістю до російських вимог. Відкрито суперечачи позиції федерального уряду, він не раз закликав до послаблення накладених на Росію санкцій ЄС навіть без повного виконання зобов’язань, узятих Кремлем у межах мінських угод.

 Ґабріель впав у око своєю підвищеною поступливістю до російських вимог. Відкрито суперечачи позиції федерального уряду, він не раз закликав до послаблення накладених на Росію санкцій ЄС навіть без повного виконання зобов’язань, узятих Кремлем у межах мінських угод


Хвилю критики Ґабріель викликав і коли дав інтерв’ю російському державному пропагандистському каналу RT Deutsch, порушивши практику демократичних політиків. Також він один із найпалкіших прихильників суперечливого газопроводу «Північний потік-2», будівництво якого рішуче відкидають теперішній уряд США та низка країн ЄС. Те, що колишній канцлер Ґергард Шредер знову публічно ввів його в гру як можливу надію СДПН, підживило підозри, що Ґабріель діє в інтересах цього кремлівського лобіста. Шредер справді колись був політичним наставником Ґабріеля і, ймовірно, досі підтримує з ним тісні зв’язки. 


Однак це не завадило раді Atlantik-Brücke одностайно запропонувати Ґабріеля наступником християнського демократа Фрідріха Мерца, який після десяти років головування в товаристві хоче піти з посади й вважається особливо завзятим трансатлантистом. Хоча під час дискусії ради були й заперечення проти висування Ґабріеля. Але Atlantik-Brücke, товариство, куди можна ввійти лише за внутрішньою рекомендацією і яке обмежує кількість членів до 500, ухвалює рішення за взаємною згодою. Тому критики Ґабріеля таки приєдналися до думки більшості.

 

Читайте також: Трамп хоче змінити режим у Берліні


Щоправда, остаточне рішення про вступ на посаду голови ухвалюють збори членів товариства, а вони відбудуться 26 червня. Проте малоймовірно, що до того часу з’являться інші кандидати. Через передчасне публічне оголошення радою свого преферування Ґабріеля, рішення проти нього без іміджевих втрат для всіх сторін навряд чи можливе. До того ж він уже заявив, що хоче прийняти цю посаду.


Схоже, що Фрідріх Мерц, який нещодавно кандидував на федерального голову Християнсько-демократичного союзу (ХДС) та з незначним розривом програв Аннеґрет Крамп-Карренбауер, не сумнівається в трансатлантичних переконаннях Ґабріеля. «Добрим сигналом» публічно назвав вибір політика СДПН і Вольфґанґ Ішінґер, голова Мюнхенської безпекової конференції і також член правління Atlantik-Brücke. 


Хоча Atlantik-Brücke не офіційна державна інституція і не політичне угруповання, до товариства окрім політиків усіх демократичних партій входять відомі бізнесмени, науковці та медійники. Але обрання голови цього традиційного товариства, яке відіграло видатну роль у розвитку німецько-американської дружби, має велике символічне значення. Тож якщо тепер така організація вважає політика на кшталт Зіґмара Ґабріеля зразковим трансатлантистом, то в Німеччині критерії того, що під цим слід розуміти, тривожно змінилися.