Едвард Лукас

Сцілла й Харібда

23 Березня 2019
Росія — лише гостра форма хвороби; Китай — хронічна. Цю мантру можна часто чути у Вайтголлі. Ще одна версія: Росія — учорашня проблема; Китай — завтрашня.

Хай там як, суть одна. Дряхлому «царству» Владіміра Путіна бракує моці, щоб справді зашкодити нашим інтересам. Важливіше питання в тому, чи буде Китай визначати життя у світі й домінувати. До цієї проблеми ми ще можемо привернути увагу Сполучених Штатів і зберегти єдині відносини, які тримають американців на передовій глобальної безпеки.


На перший погляд, цифри справді вражають. Китай — досі бідніший за Росію (якщо вірити показникам ВВП: Росія — майже $11 тис. на особу, Китай — $8800). Проте економіка Китаю у вісім разів більша. Китайці суттєво випереджають росіян за обсягом витрат на оборону: майже $230 млрд у перших і $66 млрд у других. Населення Китаю майже вдесятеро численніше. За розвитком інфраструктури та диверсифікацією економіки Китай теж залишив Росію далеко позаду. Новозбудована швидкісна залізниця Піднебесної простягається майже на 29 тис. км. У Росії тільки одне залізничне сполучення (між Москвою та Санкт-Петербургом) хоча б трохи наближається до сучасних стандартів. Щоправда, збудована ця залізниця за планами 1842 року.

 

Читайте також: Brexit. За крок до прірви


З одного боку, Китай справді становить значну небезпеку для британських інтересів у довгочасній перспективі. Китайці крадуть права інтелектуальної власності на колосальному рівні. Ми цінуємо заснований на правилах міжнародний порядок (чи, принаймні, його рештки). Піднебесна сприймає скоординовані міжнародні дії як булінг і успішно бавиться в ігри «поділяй та владарюй», щоби цьому завадити. Деякі тривожні сигнали: наші політики вже не хочуть зустрічатися з Далай-ламою; ми боїмося виявляти зацікавленість до Тайваню; ми мовчимо з приводу грубих порушень договору про колишню британську колонію Гонконг, де Китай обіцяв забезпечити свободу преси, верховенство права й політичний плюралізм (усі ці обіцянки не були виконані).


Із другого боку, Китай — далеко, Росія — близько. Британські війська в Естонії опиняться на передовій, якщо Кремль спробує провернути в країнах Балтії той самий трюк, що й у Криму 2014-го. Саме російські винищувачі порушують наш повітряний простір (й іноді тренують бомбардування); саме російські судна сновигають нашими водами, намагаючись уловити звукові сигнали субмарин Trident, які несуть наш ядерний засіб стримування; саме російські вбивці отруїли Алєксандра Літвінєнка 2006-го, а торік скоїли замах на Сєрґєя Скріпаля та його доньку; саме Росія активно втручається в політику Заходу.

Велика Британія поступово усвідомлює загрозу від Кремля. У справі Росії наша стратегія національної безпеки ставить безпеку вище за процвітання. Тобто ми готові до економічної скрути, якщо такої ціни вимагає протидія Путіну

 


Велика Британія поступово усвідомлює загрозу від Кремля. У справі Росії наша стратегія національної безпеки ставить безпеку вище за процвітання. Тобто ми готові до економічної скрути, якщо такої ціни вимагає протидія Путіну (а це, звісно, зменшує ризик того, що він утягне нас у скруту). Новий підрозділ у Вайтголлі об’єднує та аналізує відкриту й таємну інформацію про каверзи та втручання Росії на внутрішньому й зовнішньому рівнях. Висновки та рекомендації підрозділ одразу повідомляє уряду.


Це істотна зміна. Із 1991 року ідею про те, що Росія становить загрозу, «генії», які визначали нашу зовнішню політику, здебільшого вважали «божевіллям Едварда Лукаса». Щоправда, для мене це був комплімент. Тепер мої занепокоєння стали мейнстримом.


В уряді фахівці-яструби у справах Китаю стежать за цим процесом із заздрістю. Наші економічні зв’язки з Піднебесною значно важливіші. Складно уявити, як нам зберегти конкурентоспроможність без китайських високих технологій. Як підтримувати нашу безпеку? Китайське лобі (у бізнесовій, фінансовій, університетській та інших сферах, чия життєздатність залежить від хороших відносин із Піднебесною) значно сильніше за прокремлівське.

 

Читайте також: Рада ЄС схвалила проект угоди про Brexit


Хоч я присвятив більшу частину життя спробам зупинити підступи радянської, а потім російської імперій, тепер мене більше хвилює Китай, чи то «кігті панди» («The Claws of the Panda», 2019 — чудова нова книжка про китайські операції впливу в Канаді). Китайські порушення прав людини обурили мене більше від російських. Путінська клептократія — злочинна, але в Росії й близько немає чогось подібного до концтаборів на північному заході Китаю, де позбавлені волі понад мільйон людей. Це ГУЛАГ наших часів. Мене розлютило те, що Ватикан полишив напризволяще вірну підпільну церкву в Китаї й підлизується до лицемірних священиків, схвалених комуністичною владою.


Проте було б хибно зводити проблему до протиставлення форм «гостра — хронічна». І Росія, і Китай (кожна по-своєму) експлуатують наші слабкості, які ми собі дозволили після завершення холодної війни (європейської): жадібність, легковажність, легковірність, недбала кібербезпека та зосередженість на власних проблемах. Слід викорінювати ці проблеми: це сприятиме нашій обороні незалежно від того, хто нас атакує — зараз чи в майбутньому.