Ріхард Герцінґер

Токсичний гумус

21 Березня 2019
Минулих вихідних у Парижі під час демонстрації «жовтих жилетів» знову сталися жорсткі сутички.

 У цьому русі, який попервах презентував себе як спонтанне повстання невдоволених «звичайних громадян» проти «відірваного від реальності» політичного класу, дедалі відчутніше домінують політичні екстремісти, тож він втрачає підтримку населення. Однак свій внесок у дестабілізацію ліберальних демократій Європи «жовті жилети» вже зробили й роблять далі. Окрім того, цей рух — приклад того, як химерно сьогодні зливаються зовні нібито непоєднувані ідеологічні течії.
Коли кілька тижнів тому філософа Алена Фінкелкраута просто посеред вулиці група жовтожилеточників переслідувала й ображала антисемітськими та антиізраїльськими вигуками, незабаром виявилося, що підбурювачем покидьків був відомий поліції ісламістський активіст. Це дивовижним чином унаочнило, що в русі, схоже, уживаються праві екстремісти, ліві радикали та ісламісти. Поодинокі сварки між цими напрямками радше вираз того, що соціальна психологія називає «нарцисизм малої різниці»: чим більша між людьми схожість, тим роздратованіша реакція на «конкурента» через острах упізнати себе.


Що стосується ідеологічної субстанції, то «ліву», «праву» й «ісламістську» ворожість до ліберальної демократії та її інститутів розрізняти стає дедалі важче. Традиційні категорії «ліві» та «праві» слугують переважно ідеологам лише для конструювання штучного опудала, щоб відвернути увагу від їхніх власних деструктивних намірів.

 

Читайте також: Більшість французів виступають за припинення протестів "жовтих жилетів" - опитування


Так, права популістка Марін Ле Пен дистанціювалася від антисемітського вияву ненависті в Парижі, зауважуючи, що в «жовті жилети» проникла «крайня антисемітська лівиця». Те, що таке проникнення — як, зрозуміло, й антисемітизм — є з боку крайніх правих також, вона замовчала. Натомість радикальна лівиця квітучий «фашизм» завжди бачить тільки на іншій стороні — нібито на стороні супротивника. Навіть якщо вона послуговується методами, притаманними її опонентам, як ось наклепи, побиття й залякування інакодумців, а також руйнування і спалення чужого майна.


Позірні антиподи тикають один в одного пальцями, але ще тісніше гуртуються, коли виступають проти спільного образу ворога — «міжнародного фінансового капіталу», «глобалістської еліти», «неоліберального ЄС», який перебуває на службі у світового ворога № 1, тобто Сполучених Штатів Америки, з їхнім «хижацьким капіталізмом» і «культурним імперіалізмом» і начебто прагненням знищити національний суверенітет і соціальні права. Як видно з опусів Усами бен Ладена, ці літанії також можуть підписати ісламісти.

 

Читайте також: Французькі "жовті жилети" запланували взяти участь у виборах до Європарламенту


У сукупності це творить токсичний гумус, де в усіх ідеологічних варіаціях може буйно квітнути антисемітизм. Адже навіть якщо достеменно не всі «жовті жилети» свідомі антисеміти, то ті, хто поділяє цей світогляд чи, принаймні, чітко йому не протистоїть, приймає інгредієнти, з яких століттями твориться антиєврейський ресентимент.

Сьогодні лівих і правих радикалів єднає ще дещо суттєве: їхня близькість до Росії Путіна та його системи панування. Його амальгаму радянського й націоналістичного авторитаризму різнобарвні антиліберали всього світу вважають успішною й могутньою контрмоделлю щодо західної демократії


Тимчасом суттєву різницю між соціальною демагогією ультраправого Національного фронту (який сьогодні респектабельно називає себе «Національне об’єднання») і соціальним націоналізмом руху лівого соціаліста Жана-Люка Меланшона визначити стає дедалі важче. В Італії праві та ліві популісти вже спільно правлять без великих конфліктів. Значні частини крайньої лівиці вважають ісламізм природним союзником у боротьбі з «імперіалізмом» і «расизмом». А в ультраправих колах дуже поширена симпатія до ісламського режиму в Ірані й деспотії Башара Асада в Сирії, а також до лівої диктатури Ніколаса Мадуро у Венесуелі.


Сьогодні лівих і правих радикалів єднає ще дещо суттєве: їхня близькість до Росії Путіна та його системи панування. Його амальгаму радянського й націоналістичного авторитаризму різнобарвні антиліберали всього світу вважають успішною й могутньою контрмоделлю щодо західної демократії. Не дивно, що з моменту виникнення рух «жовтих жилетів» підтримували пропаганда та дезінформаційні мережі Кремля, адже він відповідає ідеалу того, що режим Путіна хоче бачити на Заході: позірне повстання «народного гніву» проти начебто брехні й обману парламентської демократії. Центральне послання «жовтих жилетів» ідентичне тому, що Кремль хоче нав’язати західній громадськості: мовляв, ліберальні демократії аж ніяк не демократичні, їхні інститути лише приховують свавілля «глобалістських» сил, які позбавили народ його самовизначення.
Нинішні ідеологічні табори вже не продукують цільних систем мислення, а маніпулюють ідеологічними фрагментами, зв’язуючи їх афектами. Чим взаємозамінніші ці змісти, тим більше вони стають складовими великого інсценування ідеологічних антагонізмів. І єдина мета цієї облуди — систематично розмивати справжню відмінність між демократичним і антидемократичним.