Тарас Лютий

The медійний персонаж

29 Березня 2019
Тих, хто часто фігурує в медіа-сфері, здобуваючи славу серед масового споживача, називають медійними особами. Ними є політики, бізнесмени, громадські активісти, спортсмени, актори, шоумени та інші соціокультурні діячі. Та важливо розрізняти й медійних персонажів, або віртуальних фігур, що на вигляд як реальні, але репрезентують недійсних осіб.

Йдеться про ефект медіа, створюваний засобами фото, радіо, ТБ, кіно тощо. Саме за їхньою допомогою й поширюється образ, під який допасовується гожа картинка, підкріплена здебільшого видуманою історією й підсилена колосальною героїкою, що дає змогу реципієнтові зануритись у впізнаваний контекст. Усе побудовано за жанром реклами, де недозволена безвихідь, але розгортається неабиякий тріумф.


Напозір медійний персонаж — звичайнісінький індивід, хоча має риси супергероя, позаяк є виразником ідеальних якостей, якими звичайна людина себе з легкістю наділяє. Він скромний, працьовитий, не надто мудрий, адже не повинен скидатися на ботана, але доволі ерудований і має підвішений язик. Його ні на чому не підловиш, і саме через це він завжди готовий кинути виклик будь-якій системі, нехай то побутова ситуація чи серйозна сфера політики. Метою створення медійного персонажа є моделювання чогось на кшталт комп’ютерної гри: реципієнт спостерігає за медіа-образом і приміряє його на себе, навіть не сповна вловлюючи, де і що наслідує. Тому персонаж сконструйований так, щоб сподобатися багатьом. Визнання йому забезпечують популістські гасла, промови, вчинки, покликані невпинно вдовольняти людей. Увагу більшості не втримаєш інтелектуальними чинниками, тому слід перейти на рівень банальності.

 

Читайте також: Чому нам не фіолетово


Поволі реципієнт починає поводитися ніби вередливий підпанок. Його належить розважати, потурати забаганкам, усякчас згадувати про нескінченні потреби. Здається, що він бажає не рівноправ’я чи справедливості, а опинитися на місці володаря ситуації. Діалектика пана й раба тут нечинна: «раб» не хоче докладати зусиль, бо воліє бути «паном». А що більше йому це не вдається, то сильніше він схиляється до ресентименту — помсти тим, хто вказуватиме на його недоліки чи неспроможності. Швидше за все, реципієнт навіть не мріє про зміни, відчуваючи приблизно так: все одно я не зможу ніяк вплинути на реальність, тож єдине, що мені залишається, — грати роль постійного невдоволення. У якийсь момент його влаштовує упосліджений стан, оскільки дає змогу з будь-ким бодай морально поквитатися.

Міф про медійного персонажа потужно транслюють новітні інформаційні засоби. Його побудовано у вигляді нескінченного серіалу, де зображується предковічна боротьба між добрими людьми й тими, хто заважає їм діставати задоволення від життя. Приємно дивитися, коли знаходиться той, хто карає зло


Творці медійних персонажів роблять із них носіїв абстракт­них масових цінностей. Найпростіший варіант — пригадати умови загальної зрівнялівки, коли всього було хоча й обмаль, зате здавалося справедливим. Слід розмовляти мовою більшості, тоді поменшає непорозуміння між людьми, які, по суті, однакові. 


Прояви індивідуальності надто шкідливі, бо сприяють розпаданню спільності, байдуже, що вона сконструйована штучно, якщо не насильно. Креативники знають про розпещеність масових інстинктів. Тому доводиться догоджати публіці, щоб випадково не розгнуздати її волю. До цього варто додати й експлуатацію образу блазня, який споконвіку наділявся недоторканністю. Під цією личиною дозволяється базікати що завгодно: заїдатися, звинувачувати, вішати ярлики.


Стаючи популярним завдяки показовій любові до мас, медійний персонаж починає скидатися на візуального «батька народів». Важливо приглянутися не окремому індивідові, не певній групі, які нічого не вирішують, а якомога більшій кількості люду. А для цього треба ставати послужливим. Так медіа конструюють байку для дорослої аудиторії, де медійний персонаж раптом обертається на когось, хто нагадує, приміром, святого Миколая, який завжди стане в пригоді. Інфантильна поведінка, наділяючи медійного персонажа харизмою та святістю, перекликається з релігійним культом. Більшість не бажає виходити зі стану інтелектуального неповноліття, вважаючи: нехай за мене все вирішить і зробить хтось такий, як я. Чистити авгієві стайні мусить інший, на те він і герой. 

 

Читайте також: Національна гра в імітацію


Міф про медійного персонажа потужно транслюють новітні інформаційні засоби. Його побудовано у вигляді нескінченного серіалу, де зображується предковічна боротьба між добрими людьми й тими, хто заважає їм діставати задоволення від життя. Приємно дивитися, коли знаходиться той, хто карає зло. Цим медійний персонаж легітимує диктатуру мас.


Проте він навряд чи знатиме, що робити зі здобутою владою. Та він і не є самостійним гравцем. Уся його могутність лише в утриманні уваги до себе. Реготня над банальностями — ось і все, що йому залишається. Хто ховається за ним і чому люди ототожнюють цей образ із реальною особою, досі є найцікавішим: симуляція сприймається невимушено й дає втіху. Та медійний персонаж ніколи не набуде трагедійного образу. Кому ж захочеться невпинно стикатися з випробуваннями й долати перепони?