ОНУХ

Анна Ярославна — Anne de Kyiv

30 Березня 2019
Минулої неділі я був учасником цікавої події, коріння якої сягає далекої історії, але, що не менш важливо, вона може мати вплив на близьке й далеке майбутнє.

Отже, до Торонто приїхали гості, зокрема владика Борис (Ґудзяк), патрон проекту Культурного центру Анни Київської у Франції, колишній голо­ва єпархії святого Володимира Великого в Парижі, а віднедавна архієпископ Української католицької архієпархії Філадельфії. А також Анна Кантер і Вікторія Делленжер, українки з Франції, які брали активну участь у створенні та розвитку Культурного центру Анни Київської в Санлісі за 40 км на північ від Парижа. Метою візиту були зустріч із представниками торонтської діаспори, презентація ідеї Центру Анни Київської, а також збирання пожертв, необхідних для дальшого розвитку ініціативи. Але, перш ніж подумати про місію цієї нової ініціативи, варто ознайомитися з її історичним контекстом, навіть якщо тільки в стислій енциклопедичній формі.


Анна Ярославна (близько 1032 — не пізніше як 1089) — руська княжна з варязької династії Рюриковичів. Королева Франції (1051—1060). Донька великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інґіґерди, дочки шведського короля Улофа III. Онука святого київського князя Володимира Святославича. Друга дружина французького короля Генріха I. Мати французького короля Філіппа. Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, разом із сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис Анна Ръина, тобто Anna Regina — Анна королева). 

 

Читайте також: Анна Київська в тенетах «русского мира»


Заснувала в Санлісі, що був її резиденцією, монастир Святого Вікентія (1065). Окрім материнської шведської мови знала руську, латину, грецьку, французьку. 


Брати: Ізяслав Ярославич — великий князь київський, Святослав Ярославич — великий князь київський, Всеволод Ярославич — великий князь київський. Сестри: Єлизавета Ярославна — королева Норвегії, Анастасія Ярославна — королева Угорщини, Агата Київська — королева Англії.
Існує легенда, що на так званому Реймському Євангелії слов’янською мовою, яке Анна Ярославна привезла із собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі.


Ось така коротка біографічна довідка. Аж диво бере, що недавно група ентузіастів із Франції вирішила по-новому поглянути на історію Анни Київської та на можливість використання світлої осяйності її постаті.

Ми живемо в часи зміни парадигми, на яку спирається існування сучасної діаспори. «Стара» переживає природну, по суті, кризу. «Нова» ще не збудувала своїх інституцій і найчастіше об’єднується віртуально, часто навіть не вживаючи терміна діаспора для опису свого стану


Серед людей, які відчули, що історія Анни Київської в Санлісі може стати наріжним каменем для сучасної історії України, були Анна Кантер, Вікторія Делленжер, Стефан Дуніковський та отець Михайло Романюк. Разом вони почали розвивати ідею побудови осередку культурної дипломатії України на французькій землі. Команда майбутніх співзасновників шукала можливості звести на теренах Санліса культурний центр, який став би храмом української історії та культури у Франції.


Згодом доля усміхнулася їм. Поблизу абатства Святого Венсана (Вікентія) виставили на продаж історичну будівлю. У її стінах українці Санліса й побачили майбутнє Культурного центру. Відтак команда співзасновників понесла цю ідею у світ. У вересні 2013 року Українська греко-католицька церква викупила будівлю в приватного власника й відкрила в її стінах церкву Святих Бориса і Гліба та Культурний центр Анни Київської. Ініціатори створення центру так охарактеризували свою місію:


«Центр Анни Київської існує у Франції як важливе свідчення, що Україна стала частиною Європи ще тисячу років тому. Сьогодні, коли за свою історію Україна має боротися, надзвичайно важливо зберегти ці осередки українства на території Європи та сприяти їх розвитку» (інформацію подано із сайта).


Завдяки невтомній енергії ініціаторів за короткий час пощастило зібрати групу активних людей і з діаспори, і з самої України. Серед них чималу роль відіграв владика Борис (Ґудзяк), який пожертвував свій час, енергію, розум і віру.

 

Читайте також: Комунікативна сировина Московії


Подальший розвиток цієї нової ініціативи та реалізація притаманного ініціаторам бачення в процесі зіткнення з дійсністю лишаються загадкою. Я хотів би, щоб їм удалося, щоб нам усім удалося. Але я не був би щирим, якби не поставив відверто кілька запитань, які не дають мені спокою. Адже ми живемо в часи зміни парадигми, на яку спирається існування сучасної діаспори. «Стара» переживає природну, по суті, кризу. «Нова» ще не збудувала своїх інституцій і найчастіше об’єднується віртуально, часто навіть не вживаючи терміна діаспора для опису свого стану, називає себе «закордонними українцями». Звідси вже лише один крок до засвоєння терміна «глобальний українець» як єдиного визначення всіх українців. Старі й шановані інституції діаспори, бодай Вільний український університет у Мюнхені або НТШ у Сарселі під Парижем, є тепер власною тінню. У Торонто в 16 греко-католицьких святинях молиться менше вірних, ніж у Варшавській греко-католицькій єпархії. Такі ось знаки часу.


У контексті моїх останніх статей, присвячених діаспорі, її стану та відносин з Україною, на розвиток Центру Анни Київської в Санлісі варто поглянути як на нове явище, яке потребує вивчення. Я не знаю, чи не вперше ініціатива діаспори тут знайшла підтримку, зокрема вагому фінансову підтримку з боку українців самої України. Може, постать Анни Ярославни — Anne de Kyiv — Anna Regina так міцно об’єднує, що дає змогу створити спільний наратив для всіх українців. Наратив позитивний, що розповідає про наш історичний внесок у розвиток Європи, до якої ми линули і яка стає для нас щоразу відкритіша та приязніша.