Едвард Лукас

Чапутова, демократія і «Схід»

4 Квітня 2019
Якщо вірити ліберальній медіа-еліті Західної Європи та Північної Америки, Центральною Європою керують сумнівні типи, які користаються з упереджень своїх відсталих країн.

Новини з Угорщини й Румунії справді не тішать. Прем’єр-міністр першої Вік­тор Орбан безтурботно порушує правила ЄС, і здебільшого йому це сходить із рук. Він зневажає колег. Він зганьбився, на дуже дивних підставах витуривши Центральноєвропейський університет (CEU), що фінансується іноземним коштом. Він підступно й недалекоглядно намагався дестабілізувати Україну. Він підтримує нечувані відносини з Росією: нещодавно запропонував маріонетковій інституції радянських часів — Міжнародному інвестиційному банку — «золоту» угоду, і тепер банк переносить головний офіс у Будапешт.


Тим часом румунська влада намагається позбутися Лаури Кодруци Кевеші, яка раніше була головною антикорупціонеркою країни й нині претендує на нову посаду європейського прокурора. За словами критиків, вона перевищила свої повноваження й політизувала власну роль. Прихильники ж переконані, що в неї просто надто добре виходило ловити «велику рибу» в правлячій партії Румунії.

 

Читайте також: Лібералізм і зло


Словаччина теж переживає поганий період. Торішнє вбивство Яна Кучака, який займався журналістськими розслідуваннями, та його нареченої Мартіни Кушнірової засвідчило, що організована злочинність безкарно (і, ймовірно, за протекцією згори) процвітає в країні. Кучак писав про корумпованих бізнесменів, шахрайства із субсидіями ЄС та ПДВ, а також про спроби горезвісної італійської мафії «Ндрангета» налагодити зв’язки зі словацькими політиками.


Тільки більше ніж за рік словацька влада заареш­тувала бізнесмена, який нібито замовив убивство. Це одна втішна новина. Друга — перемога Зузани Чапутової на президентських виборах, що відбулися минулими вихідними. Вона легко обійшла кандидата істеблішменту — єврокомісара Мароша Шефчовича. Чапутова в політиці аутсайдер. Вона завзята лібералка та провідна борчиня з корупцією. Шефчович (зізнаюся: мій друг) теж претендував на роль сильного кандидата, але в очах виборців він був заплямованим зв’язками з правлячою партією Роберта Фіцо.

Сильні незалежні кандидати мають шанс пробитися на президентських перегонах. Утім, на парламентських виборах і в урядовій системі ухвалення рішень особисті таланти важать менше, ніж бізнес-інтереси, регіональні напруженості й політичні картелі


Перемога Чапутової руйнує стереотип про аутсайдерів. Загалом Словаччина має консервативне суспільство й при владі зазвичай доволі закрита кліка інсайдерів. Та коли знайшлася кандидатка, гідна голосів виборців, словаки вхопилися за цю можливість. Вони можуть не погоджуватися з нею щодо одностатевих шлюбів, але бачать, що вона ні перед ким не відповідає, любить свою країну й хоче щось змінити.
Чому це не стається частіше? Сильні незалежні кандидати мають шанс пробитися на президентських перегонах. Так може трапитися 12 травня в Литві, де незалежний економіст Ґітанас Науседа впевнено лідирує, випереджаючи правоцентристського прем’єр-міністра Саулюса Скверняліса й депутатку-консерваторку Інґріду Шимоніте. Цю тенденцію ілюструє й значний успіх коміка Володимира Зеленського в першому турі президентських виборів в Україні.


Утім, на парламентських перегонах і в урядовій системі ухвалення рішень особисті таланти важать менше, ніж бізнес-інтереси, регіональні напруженості й політичні картелі. Виборці зневірюються; протестне голосування поширюється; ризики зростають.

 

Читайте також: Досить вестсплейнінґу!


Це складна проблема, але не унікальна для східної частини Європи. Усюди в індустріалізованому світі виборці виявляють невдоволення статус-кво. Скажімо, у Великій Британії те, що громадськість на референдумі 2016 року та після нього підтримувала Brexit, не було незгодою добре поінформованих громадян із нюансами політичної архітектури ЄС, а радше вотумом недовіри у зв’язку з ситуацією в країні останніми десятиліттями.


Тож політичний параліч, корупцію та обурення громадськості слід шукати на Півдні й Заході, а не на Сході. Підозрюю, що виборці багатьох країн чекають, що хтось на кшталт Чапутової вдихне в їхню сморідну політику ковток свіжого повітря. Не останньою чергою на це сподіваються й виборці Великої Британії.