Юрій Макаров

Між троном на ешафотом

25 Квітня 2019
Shit happens… Як би це перекласти, щоб нікого не образити? Хай буде так: неприємності трапляються. Але вибору особливого немає. Можна вішатися (неестетично), можна складати валізи (нераціонально), можна зібратися з думками й готуватися боронити державу не лише ззовні, а тепер уже і зсередини. Либонь не вперше.

Підрахунок голосів унаочнив ту несподіванку, що Україна відтепер розділена не по горизонталі (географічно), а по вертикалі (соціально), і це плюс. Але ту умовну частину суспільства, для якої інтереси герба, прапора й суверенітету нації вищі за особисті чи колективні образи, новина заскочила зненацька. Наскільки можна зрозуміти, ніякого плану «Б» в неї (себто в нас) не виявилося. Панують розгубленість і передчуття зловтіхи з боку тих гіпнабельних співвітчизників, які за півроку з’ясують, що не буде ані зменшення тарифів, ані збільшення посадок. 


Тим часом жити доводиться вже сьогодні. Саме сьогодні на порядку денному опір реваншу практично в кожній сфері, де за післямайданні роки було досягнуто хоч якогось прогресу. Реванш насувається на очах: уже прокинулися вчорашні збиті льотчики, уже потягнулися засвідчувати свою повагу лузери та варяги, уже озвучують свої протухлі надії герої ресентименту. І тут, радий не радий, доведеться зосередитися на першій особі. Так, президент-елект особисто, як і раніше, не має власної думки з більшості питань, вирішення яких просто зараз вимагає його особистої компетенції, досвіду й креативу.

 

Читайте також: "Транзитний електорат" Зеленського

 

Проте сприймати його й далі як контейнер із вакуумом було б легковажно. Маріонетка? Безумовно. Проект? Авжеж. Але скільки разів траплялося, що лялька, опудало, манекен раптом оживали й починали поводитися самостійно. Це один із так званих мандрівних сюжетів у світовій літературі. Він, безумовно, відчув смак небаченого в історії стрибка в князі й тепер захоче відповідати новій ролі. Ну й другий мандрівний сюжет — це коли маска приростає до обличчя. Хіба ми не бачили, як актор, що грає супергероя, починає займатися карате й брати участь в автомобільних перегонах? Зеленський уже вріс у шкіру Голобородька, йому в ній комфортно. Тому чекаймо перших кроків. Не виключено, вони будуть геть неочікуваними й не обов’язково відповідатимуть вологим ватним сподіванням. 


Наша справа — уважно стежити, коли президент вийде за прапорці, щоб нагадати, що він накинув на себе роль лідера не одного кварталу одного заслуженого міста, а цілої України. Тим більше що політик-популіст не може не вийти на публіку з неефектними, несимволічними репризами, пардон, ініціативами. Тому перші ж конкретні заходи позначать вектор небезпек.

Наша справа — уважно стежити, коли президент  вийде за прапорці, щоб нагадати, що він накинув на себе роль лідера не одного кварталу одного заслуженого міста, а цілої України


А перше на порядку денному — війна, яку кандидат обіцяв припинити. Розмовляти з населенням окупованих територій — правильний посил, саме такої комунікації, слід визнати, було замало. Але розмовляти з ватажками бандформувань, які є шістками кремлівських кураторів, дуже погана ідея. Оце було б гротеском: маріонетка веде переговори з маріонетками, ніяк інакше це ніхто не сприйме. Ну а дискутувати з кураторами немає сенсу, для них єдиний предмет перемовин — капітуляція. Що раніше в штабі електа визнають, що предмета торгу не існує, то краще.

 


Друге — боротьба з олігархами. Невідомо, на якому гачку тримає І. В. Коломойський В. О. Зеленського, якою мірою останній щільно оточений «смотрящімі» від тель-авівського вигнанця, але щойно він подасть знак, що готовий пристати на вимоги вчорашнього боса, як його світлий образ зазнає плям, які неможливо буде відіпрати. Те саме стосується обіцянок-цяцянок стосовно тарифів. Вимога знизити ціну на газ автоматично означатиме припинення фінансової підтримки з боку МВФ, а це, своєю чергою, з тією самою невідворотністю опустить гривню на небачену глибину. Долар по 100 — це вирок для президента-популіста. Далі можна не продовжувати.

 

Читайте також: Скрутні часи та нові можливості

 


Третє — європейський курс. Якісь необережні кроки — і Брюсcель із Вашингтоном, Берлін із Парижем, боронь Боже, розчаруються (втім, вони наразі й не зачаровувалися). Це означатиме не лише кінець військової підтримки, не лише послаблення санкцій проти Москви, а й припинення безвізу — оце буде успіх!


Четверте — підтримка української культури, мови та ідентичності. Якщо Рада провалить законопроект 5670-д і буде найменший натяк, що це сталося з благословення переможця, я йому не заздрю.


П’яте… Складається парадоксальна ситуація: для того щоб усидіти в кріслі, новому президентові доведеться продовжувати курс свого попередника й робити крок за кроком саме те, що він піддавав нищівній критиці. Ну хіба що приборкати «любих друзів», щоб не крали. Але де таких взяти? Географію не проп’єш. Тобто те саме, те саме. А інакше трон швиденько перетвориться на ешафот.