ОНУХ

LUB

22 Травня 2019
Коли на номерному знаку автомобіля я бачу три літери LUB, то чую за секунду, як починає швидше битися серце.

Адже LUB — це скорочення назви Любліна, міста у Східній Польщі, міста мого дитинства, міста, де я виріс, де сформувалися мій розум і темперамент, інакше кажучи, особистість. Але ці три літери без рамочки вимагають від мене в наказовому способі: LUB, люби. Ну і «як тебе не любити, Любліне мій». Доля так розпорядилася, що я народився в Любліні й провів там 20 основоположних для мене років. Там я ріс, ходив до школи, переживав перше кохання, знайшов друзів на все життя. За місяць мине 45 років, відколи я покинув Люблін, а отже, вже більш як удвічі довше живу за межами міста мого дитинства та молодості. Дружина, коли хоче трохи подражнити мене, каже: «Хлопця можна забрати з Любліна, а от Любліна з хлопця — ніколи». Сьогодні я зізнаюся, що так воно і є, і роблю це без дрібки збентеження. Я гордий люблінець, або, як каже мій нью-йоркський приятель польський єврей родом із Любліна, «гордий люблінер». Так є і так, мабуть, лишиться. У Любліні в мене немає нікого з родини, є тільки одна могила на цвинтарі — мого вітчима Мойсея Адлера, який хотів спочити в землі своїх предків-люблінерів. Я маю в Любліні жменьку приятелів дитинства та молодості й багато сентиментальних спогадів.

 

Читайте також: Подорож


Колись я навіть думав, що, можливо, варто повернутися до міста, яке вимагає від мене LUB (люби). Хотів поділитися з ним своїм багатим космополітичним досвідом, зробив навіть якісь кроки в тому напрямку, але виявилося, що після років, прожитих у Варшаві, Торонто, Києві, а зрештою в Нью-Йорку, Люблін не хотів, а може, вже не міг прийняти мене. Інший мій нью-йоркський приятель — критик мистецтва каже, що є метрополії і є периферії, тож, незважаючи на глобалізацію, нічого не змінилося і, напевне, не зміниться. Я вже звик жити у великих містах, а Люблін — це все-таки симпатична периферія, яка видається привабливою й чарівною, але вже недосяжною для мене.

Я гордий люблінець, або, як каже мій нью-йоркський приятель польський єврей родом із Любліна, «гордий люблінер». Так є і так, мабуть, лишиться. Я маю в Любліні жменьку приятелів дитинства та молодості й багато сентиментальних спогадів


На слова дружини про те, що «можна забрати хлопця з Любліна, а Любліна з хлопця — ніколи», відповідаю разом із давньогрецьким філософом Гераклітом Ефеським, що «не можна двічі зайти в ту саму річку». І тут ідеться не про те, що не слід того робити, а про те, що це не вдається. Хай там як, а щоразу, коли відвідую Польщу, сідаю в машину або поїзд і мчу до Любліна на день чи два. Провідую вітчима-люблінера на цвинтарі, гуляю вулицею Краківське Передмістя, заходжу в Старе Місто, де була моя школа, а ввечері в товаристві Славка та Крисі, Яцька та Олі ми згадуємо себе, на півсторіччя молодших.

 

Цієї весни мені вдалося схилити до люблінської ескапади мою дружину, яка теж любить Люблін, але, каже, без надмірності. Річ очевидна: ми виконали всі неодмінні пункти моєї традиційної програми, а на додачу ще й пообідали в чарівному єврейському ресторані «Мандрагора» у Старому Місті, де з’їли добірного фаршированого коропа та єврейський капусняк із мигдалем і родзинками. Але є ще одне місце, яке надає Люб­ліну магічності й задля якого ми з Міркою приїхали: каплиця Святої Трійці в Люб­лінському замку. Завдяки цій невеликій каплиці ми почуваємося в Любліні як удома, але дім той не матеріальний, а духовний. Збудовано її в 1341—1370 роках за часів панування Казимира Великого. З ініціативи великого князя Литовського та польського короля Владислава Яґеллона оздоблена вона живописом. 


За доби Ренесансу костел мав готичний характер, лише в XVII столітті фасад святині увінчали верхівкою в стилі люблінського ренесансу. У другому десятиріччі XV століття виконано живописні роботи всередині каплиці. Працював анонімний колектив руських художників під керівництвом майстра Андрія. Стіни та склепіння розписані поліхромним живописом у русько-візантійському стилі. Закінчено роботи 1418 року, про що свідчить кириличний напис на табличці про заснування в завівтарній арці костелу. Серед релігійних сцен, які прикрашають внутрішні стіни, два портрети Владислава Яґеллона. Поліхромію виконано різними техніками: на сухому та на мокрому тиньку, темперними фарбами. Про це все сухо повідомляє енциклопедія.

 

Читайте також: Подушка безпеки


Для нас каплиця Святої Трійці в Любліні є чимось значно більшим за енциклопедичну статтю. Це квінтесенція нашої непростої ідентичності. Мірка полюбляє казати про себе: «Я як каплиця в Люблінському замку. Зовні готична, всередині візантійська». Наш останній візит і хвилини, проведені в тому гіпнотичному приміщенні, були черговим підтвердженням інтуїтивних уявлень про властиву нам ідентичність. Ніщо не змінить нашого глибокого коріння: ні космополітичні мандрівки, ні досвід життя у великих містах світу.


Побачивши на машині номерний знак із трьома магічними літерами LUB (люби), я за секунду чую, як швидше б’ється серце, а потім одразу з’являється невгамовне прагнення мчати якнайшвидше до Любліна, щоб на хвилину зануритися у візантійський простір поліхромії каплиці Святої Трійці в Люблінському замку. Простір, замкнений у холодних готичних мурах. Точнісінько так, як і ми.