Ігор Лосєв

Краще пізно, ніж ніколи

26 Травня 2019
В опозиційних до України середовищах активно критикують Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а Кремль навіть намагається скликати засідання Ради Безпеки ООН для обговорення внутрішніх справ української держави, як завжди, лобіюючи російську мову в Україні як засіб імперського панування в колишній «Малоросії». Загалом типові пост­колоніальні студії…

Якщо подивитися на ситуацію глобально, стане зрозуміло, що проблема не вузькорегіональна і національна, а насправді світова. Будь-яка деколонізована країна, набувши статусу незалежної, повинна так чи інакше врегулювати мовне питання, що дісталося в спадок від колонізаторів. Звісно, все це вирішується по-різному, виходячи з місцевих умов.


Приміром, Індія з її сотнями мов та етнічних груп оголосила офіційною національну мову гінді (найбільша кількість носіїв) та колоніальну англійську, поширену насамперед у середовищі індійської еліти, що дає їй змогу підтримувати традиційні зв’язки з Британією і Британською Співдружністю Націй, зі США, а також із великою кількістю англофонних країн світу та колишніми британськими домініонами.

 

Читайте також: Мовний закон: перший крок


Незалежні Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау залишили єдиною офіційною мову португальських колонізаторів, тому що дуже важко було надати пріоритет одній із численних племінних мов, бо це означало б привілейоване становище відповідної етнічної групи й гарантувало б неминучі конфлікти.
В Алжирі з дуже поширеною (особливо в колах інтелігенції) французькою багато зусиль докладають до того, щоб витіснити її корінною арабською, і досягли в цьому чималих успіхів. У державах Латинської Америки залишили іспанську як єдину офіційну, хоча в країнах, де збереглися великі масиви тубільного індіанського населення (Перу, Болівія, Парагвай тощо), намагаються паралельно з іспанською зберегти індіанські мови: кечуа, аймара, гуарані, надаючи їм офіційного статусу.

Будь-яка деколонізована країна, набувши статусу незалежної, повинна так чи інакше врегулювати мовне питання, що дісталося в спадок від колонізаторів. Звісно, все це вирішується по-різному, виходячи з місцевих умов


На пострадянських теренах є різні схеми вирішення мовного питання. Найрадикальніше його вирішують країни Балтії. Однозначний пріоритет там надається національним державним мовам: латиській, естонській, литовській. Причому не на рівні гасел, а з чітко розробленим законодавством, що передбачає відповідальність за нехтування цими мовами, з розгалуженою системою вимог до громадян у різних сферах діяльності й на різних шаблях професійних ієрархій, з відповідними кваліфікаційними (обов’язковими) екзаменами та регулярними перевірками стану справ із мовою в тих чи інших галузях.


Незважаючи на шалений тиск із боку Росії і не такий шалений, але постійний з боку Європейського Союзу, Латвія, Литва, Естонія не відійшли від своїх принципів у мовній політиці. Суворий підхід спостерігається в державах Закавказзя: Грузії, Вірменії, Азербайджані (ще в радянські часи закавказцям вдалося внести до республіканських конституцій статті про державність їхніх мов). Крім того, значна частина населення цих колишніх радянських республік реально не володіє російською.


Що стосується Білорусі, то політика офіційної російсько-білоруської двомовності де-факто призвела до російської одномовності й маргіналізації рідної мови білорусів. Останнім часом ситуацію тут намагаються дещо виправити, але навіть агітаційні плакати з портретом Лукашенки й закликом «Гавары по-беларуску!» не дуже впливають.

 

Читайте також: Закон про мову як інструмент єдності


У Киргизстані практикують абсолютний пріоритет російської мови. Як наслідок — нерідко можна натрапити на етнічних киргизів, які добре володіють російською, геть не знаючи киргизької. Туркменістан, Узбекистан і Таджикистан однозначно взяли курс на гегемонію своїх національних мов, що поступово витісняють із побуту російську. У Казахстані поки що двомовність, але з ухилом у бік казахської. Цей ухил повільно, але невідворотно збільшується. Нещодавно на президентських виборах у Казахстані з перегонів було знято кандидата, ректора одного з місцевих університетів, який провалив іспит із казахської мови.


Україна перебуває десь посередині між балтійським і білорусько-киргизьким варіантами. Однак очевидна ліберальність нашого мовного закону не є гарантією його збереження, адже деякі діячі з команди новообраного президента вже заявили, що виконувати цей закон не будуть, а після парламентських виборів його скасують.