Єлизавета Гончарова

Я теж хочу розваг

27 Травня 2019
Після дискусії на Книжковому Арсеналі, де обговорювався зв’язок шоубізу та політики, саме так відповіла на питання чи стосуються подібні тенденції конкретно мене.

Безперечно, той же Книжковий Арсенал – дуже захоплива розвага. Різноманітні заходи, зустрічі, майстер-класи, звичайно, не можуть бути важливіші, ніж просте читання розумних книжок. Але коли малеча разом з батьками приходить на першу в своєму житті зустріч з письменником, власноруч робить ілюстрацію чи аплікацію до улюбленої казки, бачить на свої очі, як багато людей купують та читають книжки, отримати захоплення читанням на все життя набагато простіше. З дорослими це теж працює. Не дивно, що на Арсеналі можна побачити й політиків, які бажають отримати своє місце в цій розвазі. У когось це виходить більш природньо, бо це існує в їхньої парадигмі розваг. А комусь – не дуже зручно, тому доводиться шукати аварійний вихід.

 

На вихідних потрапила на цікаву інсталяцію, яка представлена у Музеї історії Києва. Йшла з осторогою, бо декілька моїх знайомих, що були змушені тікати з рідного дому через війну та окупацію, дуже обурювались з приводу форми, в яку була обгорнута інформація про вимушено переміщених осіб від ГО «Інтерньюз-Україна». Але квест «Вмісти своє життя в валізу», котрий безкоштовно можна пройти на першому поверху музею, виявився для мене корисною розвагою. Більш того, я раджу прийти на цю інтерактивну інсталяцію всім, хто вважає, що переїхати в інше місто в пошуках кращого життя та опинитися без рідної домівки через війну-  це геть однакові умови. Тим, хто «донецьким не здає» і точно знає, що «всі нормальні вже поїхали», тим, хто вважає, що всі переселенці – ледачі, але до себе на роботу людину з не тою пропискою не візьме.

 

Читайте також: Початок епохи невизначеності

 

Але ні, раджу всім, бо інколи сама відчуваю в собі подібні настрої. За п’ять хвилин, під звуки обстрілів, гавкіт собак, стук у двері, ми зібрали всі речі, що були зазначені, як «першої необхідності». Нам вдалось, бо я на цьому знаюсь: збирала все це не один раз, хоча поїхати була змушена двічі. І, на щастя, повернутися. Ні, я не плакала та не падала на підлогу від спогадів, які спливали через п’ять років. Але над завданням – «річ на згадку» - просто «зависла». Як обрати – стос фотоальбомів, де зберігаються старовинні світлини мого роду? Відеокасету, на якій зафіксовані перші кроки малого сина? Бабусину хустину? Листи, що зберігаються ще з часів дитячого кохання?

 

Після проходження квесту можна подивитися невеличку історію в VR-окулярах. І ця віртуальна реальність миттєво повертає в реальність життєву. Про яку можна почитати на стендах біля входу до квест-кімнати: про міфи щодо вимушених переселенців, про їхню неймовірну кількість, про проблеми, які п’ять років навіть не намагаються вирішити на рівні держави. Чи завжди відбувається такий потужний вплив на звичайній лекції чи після прочитання статті? Тому впевнена, що така розважальна форма подання, що наповнена справжнім змістом, має право на існування.

 

Потім довелось побувати на «Кураж базарі», куди всі теж йдуть за розвагами. Музика, яскраві товари, що пропонуються в кожному куточку, їжа, напої – типова індустрія розваг. Стильно, модно, сучасно, приємно. Але навіть якщо не торкатися фінансової складової, яка стосується благодійності, атмосфера цієї розваги сама по собі виховує. Фотопроект «Будь-яким будь», і поруч – молоді усміхнені батьки, що бавляться в ігровій зоні зі своїми особливими дітками. Це рве всі шаблони: батько, який танцює зі своєю стильно вдягнутою донькою-підлітком, яка не бачить, намагаючись дотиками допомогти їй відчути, що відбувається навкруги. Бо ми всі хочемо та маємо право розважатися. А не оті всі стереотипи, що тягнуться в наше суспільство з радянських часів, в якому «не такі» соромились навіть виходити з дому.

 

Читайте також: "Книжковий Арсенал" та кінофестиваль "Молодість" і не тільки. Найважливіші культурні події тижняи

 

І під вечір я розважалась на концерті. Бо люблю цю щемливу ностальгію від пісень, які в часи, коли сучасні фанатки співака ще не народилися, ми гучно співали, повертаючись з концерту на старому стадіону в Донецьку, попри те, що місцева міліція здивовано гомоніла «ви що, й слова знаєте?». Але під час цієї розваги, де було багато українських прапорів та вишиванок, я чула слова підтримки та шани українським воїнам, пісні на їхню честь. Тому така розвага теж наповнена для мене особливим змістом.  

 

Ми маємо великий вибір розваг. Які, ймовірно, не менш за змістовні та серйозні речі формують нашу свідомість. З цим треба рахуватися. Хотілось би, щоб попит на корисні розваги якщо б не зростав, то продовжував триматися на рівні, коли беззмістовне та низькопробне не мало можливості поглинути світ остаточно. І тому я безмірно вдячна тим, хто наповнює мої розваги справжнім сенсом, який робить мене кращою, прокачує мій мозок або емоційний інтелект, дає можливість відчути важливі речі.