Тарас Лютий

Фанатичний екстаз

4 Липня 2019
Часто-густо в нашому житті вирішального значення набуває міра захопленості.

Є таки щось подібне в затятому прагненні схуднути та манії володіти всім світом. Та, звісно, існує велика різниця між уподобанням, відданістю і фанатизмом. Але як вибудовується поступовість цієї градації? Бо ж в історії досить легко відшукати приклади того впадання в доктринальну лихоманку, коли крайнощі видаватимуться фанатикові сповна усталеною закономірністю.


У психоаналітичному дослідженні Петера Концена фанатизм постає як релігійне явище, пов’язане з цариною священного (fanum): надмірна схильність до віровчень, покора чужим богам, нетерпимість тощо. Тобто якась дивна сила змушує людину наполегливо втілювати нав’язливі ідеї. Нехай дехто пов’язуватиме це із соціальними причинами, такими як нестерпні умови існування, але левова частка пояснень, імовірно, таки закорінена в осередку людської психіки — затаєних прагненнях і жахах.

 

Читайте також: Зворотний бік приколів


Нерідко стається так, що суттєвого дискомфорту людина зазнає в момент, допіру інстинктивно відчує загрозу фундаментальним цінностям свого буття. Тоді вона здатна просто вибиватися з рівноваги від спочутого обурення. Ненависть тільки наростатиме, коли комусь сторонньому раптом удається гіперболізувати таку загрозу, граючи на людських забобонах і почуттях. Отож-бо фанатизм виростає з викривленого сприйняття загроженого стану й може призводити до покірливого вчинення агресивних дій. Іноді відчуття небезпеки власній самодостатності сягає того рівня, коли з’являється відмова приймати всі соціальні реалії. А натхненність омріяним ідеалом змушує здійснити все, щоб тільки досягти бажаного. Напоготові не лише емоції, комплекси, підозри, маніакальні стани, а й переконання. Горе тому, хто наміриться хоча б якось змінити цей нарцисичний світ. Отже, відсутність критичного погляду може допровадити до серйозних перебільшень і затятості.

Фанатизм зростає на ґрунті уявлень про те, що людина прагне цілковитого добра, на заваді якому неодмінно стоїть зло. Проте боротьба зі злом найчастіше обертається ще більшим злом


Фанатизм зростає на ґрунті уявлень про те, що людина прагне цілковитого добра, на заваді якому неодмінно стоїть зло. Проте боротьба зі злом найчастіше обертається ще більшим злом. Фанатичні вияви позбавлені будь-якої розсудливості, адже видають розлюченість за відновлення порушеного універсального закону. Той, кому не вдавалося переосмислювати власні переконання, неодмінно рухається в бік фанатизму. Тут недалеко до визнання себе мучеником, який ладен віддати на заклання нехай і своє благополуччя. Збільшивши масштаб, легко побачити, що звідси беруть початок сектантство, інквізиторство, а може, і комісія з моралі. Одна справа, коли святий відчуває свій зв’язок із сакральним, і зовсім інша, коли, наслухавшись промов, якийсь адепт або його послідовники на свій лад воліють реалізувати ці принципи як єдино правильні, ступаючи на стежку заповзятого викорінення всього для них неприйнятного.


Історичні вибухи фанатизму починалися з релігійної, а продовжувалися в національній царині, коли не на жарт загострювалися несприйняття й переслідування незгідних.

 

Читайте також: Життя як видовисько

 

Радикальні політичні фанатики виношують почуття недовіри до сумнівних для них індивідів або груп, улаштовуючи показові покарання, відстежуючи й усуваючи альтернативні думки, невпинно винищуючи підозрюваних (тоталітаризм, тероризм). Своєю чергою, моральні фанатики вважають себе витонченими носіями досконалості, готовими навчити всіх і вся, як належить учиняти в кожній ситуації, не поступаючись будь-яким спробам посягнути на свої довершені уявлення. Згадані вияви фанатизму часом перекидаються на широкі маси, яким не звикати запалюватися пристрастями чи огидою та показувати їх у паніці або тотальній руйнації. Тож можна не лише виснажувати себе надмірністю зобов’язань і педантизмом формальностей, а й схиляти на підставі властолюбства, жорстокості чи корисливості до схожих речей інших, вимагаючи від них сліпого догідництва.


Коли фанатики збиваються докупи, вони схильні вважати себе обраними виконавцями особливої місії, зухвало демонструють аскетизм, відданість ідеям і неможливість оскаржувати свої позиції. Найгірше, якщо в цих шалених головах визріває думка про насильство щодо тих, хто не виправдовує їхніх сподівань. Достатньо невеликої кількості страху й образ, як вибухова суміш готова. Головне  — сформувати образ ворога, мати трохи доступних гасел, і можна вимагати «зробити їх разом». Упертість, гнівливість, підозра, провина, пораженство, почуття зради, безсилля, завищені очікування, глибока пригніченість, інфантильна ненависть, відсутність внутрішнього спокою — все це здатне викликати перебільшені реакції. Якщо хтось зазнав насильства, принижень і ганьби, йому несила втриматися від спокуси відплатити. Якщо не кривдникові, то принаймні спробувати самому самоствердитися за рахунок слабшого.
Може, і правду кажуть: знайдеться чимало готових віддати життя за власні переконання і зовсім небагато тих, кому спаде на думку зробити це заради осмислених ідей.