Єлизавета Гончарова

П’ять років після пекла

11 Липня 2019
Минулого тижня кілька міст північної Донеччини відзначали п’яту річницю звільнення від окупації.

На початку липня 2014-го за два дні сили АТО зачистили від бойовиків Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку й Бахмут (тоді Артемівськ). Десь цьому передували доволі довга окупація та запеклі бої, в інші міста українські військові зайшли без значних бойових дій та втрат і повернули законну владу та порядок. За формою цьогорічні заходи не дуже відрізнялися від тих, що організовуються в області вже кілька років: на горі Карачун, що у 2014-му опинилася в центрі гарячого військового протистояння, відбувся фестиваль «Донеччина вітає своїх героїв», де до різноманітних акцій і подій долучились активісти, волонтери, ветерани, студенти військових вишів. У звільнених містах пройшли панахиди за загиблими, відкрилися пам’ятні дошки та музеї, на площі в Слов’янську була створена інсталяція, яка демонструвала наслідки російської агресії, у Краматорську відбулася традиційна багатотисячна патріотична хода за участю жителів області з різними політичними уподобаннями, а ввечері на оновленій площі — концерт. Ця своєрідна рутинність і шаблонність, що неодмінно супроводжують усі державні свята в нашій країні, показує, що на півночі Донеччини момент звільнення вже став об’єктивним явищем для багатьох мешканців. Якщо в перші роки ініціатором публічних заходів, які тоді були навіть пов’язані з реальним ризиком для життя, були активісти та військові, то тепер події переважно планує та організовує влада. І важко сказати, чого тут більше: позитиву чи негативу, особливо якщо говорити про щирість та ідейне навантаження. 

 

Читайте також: Едуард Лобода(Фугас). Пам’яті воїна-універсала


А ось чого цьогоріч точно було вдосталь, то це політичного хайпу. Наближення виборів відчувалося в реакції на Дні визволення у всіх політичних сил: хтось брав активну участь у різних акціях, хтось жодним словом не згадав про події п’ятирічної давності, інші взагалі відверто демонстрували антиукраїнську риторику у своїх лозунгах. Наприклад, на патріотичному фестивалі побувала з візитом представниця партії «Європейська солідарність» Ірина Геращенко, яка зізналася, що рівно п’ять років тому саме на горі Карачун уперше побачила цю війну як уповноважена президента з мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Останній офіційний візит Олександра Куця на посаді голови ВЦА також відбувся там: він поклав квіти й подякував військовим і волонтерам за звільнення та мир. А на меморіал, зроблений силами місцевих волонтерів та небайдужих людей із усієї країни, завітав нинішній президент, який саме цього святкового дня представив у Краматорську нового голову військово-цивільної адміністрації.

Попри доволі патріотичну риторику на урочистому мітингу, Зеленський знову продемонстрував свою особливу позицію щодо Донбасу: замість жорстких формулювань, які були притаманні Порошенкові, він і далі використовував максимально нейтральні фрази

 

Попри доволі патріотичну риторику на урочистому мітингу, Зеленський знову продемонстрував свою особливу позицію щодо Донбасу: замість жорстких формулювань, які були притаманні Порошенкові, він і далі використовував максимально нейтральні фрази, принагідно наголошуючи на соціально-економічних аспектах. Це, безумовно, знаходить відгук у більшості населення нашого специфічного регіону: логічно, що велика частина тутешніх мешканців постійно переймається проблемами нестачі води і взагалі не думає, наприклад, про патріотичне виховання. Резонансу набула й інша інформація, яку озвучив Зеленський під час представлення Павла Кириленка. Відповідаючи на запитання про наявність у нового голови ВЦА родини (інформація про брата є на сайті «Миротворець») на окупованій території, він заявив, що це не може бути перешкодою: «Батьки його залишаються на окупованій території, вони такі самі українці, як і ми. Брат — це «хвора» тема, з братом він не розмовляє. Зараз багато розбитих сімей». Це, напевно, демонструє чіткий напрямок руху на примирення, який планується запроваджувати в прифронтових областях, що знову ж таки позитивно сприймається проросійськи налаштованою частиною суспільства, але викликає протест у патріотичної спільноти. 

 

Читайте також: Андрій Бутенко (Легат). Історія одного добровольця

 

Зовсім проігнорували річницю представники політичних сил, «народжених» із Партії регіонів. Напередодні свята, а інколи й цього дня в містах Донеччини з передвиборчим туром гастролювали одіозні політики Євген Мураєв, Юрій Бойко, Наталія Королевська, Юрій Солод, до яких приєднувалися місцеві кандидати. На зустрічах із виборцями, які зазвичай відбувалися за зачиненими дверима й звідки виганяли всіх, хто мав іншу думку, звучали заклики не просто до миру за будь-яку ціну, а «обуздать фашистов», які «издевались над народом Донбасса пять лет». Тож зрозуміло, що Дні визволення в представників цих партій та їхнього електорату не викликають позитивних емоцій, а передвиборчий натиск загалом у суспільстві, особливо в прифронтових регіонах, збурює новий виток сепаратизму й ненависті, збільшує напруженість і знову забруднює мізки людям, які легко піддаються на пропаганду. Тому на різних офіційних і спонтанних круглих столах та в дискусіях у соцмережах знову масово з’являється вже напівзабута риторика про те, що насправді ніхто нікого тут не звільняв п’ять років тому, бо ніхто нікого й не захоплював. І начебто вже не було вбитих та замордованих патріотів, захоплених органів влади, «народної міліції» з тих, кого нещодавно випустили з тюрми, комендантських годин, мародерства, озброєних іноземців, поранених і вбитих військових. Бо хтось знову «продає» Донбасу «мир», який п’ять років тому був схожий на пекло. І дивно, що хтось знову готовий його купувати...