Тарас Лютий

Прорив до смислу

12 Липня 2019
Доволі часто між тими, хто досліджує людину з протилежних позицій, точаться запеклі суперечки такого штибу: наскільки вона є підпорядкованою біологічним чинникам істотою і, навпаки, якою мірою вона здатна хоча б якось відсторонитися від природних перешкод? Інакше кажучи, чи достатньо ми володіємо свободою, щоб протистояти детермінізму? Або ще інакше: чим ми завдячуємо вмінню витримувати навалу неприємних обставин?

Особливе місце в оцих баталіях посідає логотерапевтична стратегія Віктора Франкла, у якій показано, як людина, потрапляючи в нестерпні умови існування, спроможна не просто вистояти, а залишатися творцем власного життя. Виявляється, що в людському бутті криється рідкісна можливість відшукати параметри, які уможливлюють погляд на себе збоку. Такий вихід за власні межі впору визнати проривом до смислу.


Про що говорить життя простого індивіда? Йому вряди-годи властиво просто схилятися до задоволення вітальних (біологічних) потреб і фізичного комфорту. Слідуючи таким імпульсам, він врешті-решт пристає до конформізму й підпорядкування. Щоправда, часом знайдеться і той, кому таки випаде замислитися з приводу того, що не тільки втіха та успіх, а й цілепокладання із самоактуалізацією варті того, щоб ними перейматися. Тобто щастя — це не конче той стан, коли здається, що ти вже всього досягнув, а невпинна реалізація особистого смислу.

 

Читайте також: Фанатичний екстаз


Як і в будь-якій діяльності, тут необхідні рішучість і наполегливість. Але це не просто воля до влади, здійснюючи яку людина виборює собі конкретне місце під сонцем. Мається на увазі воля до смислу. Франкл пов’язує її з умінням долати усталену вдоволеність. Тут не йдеться про жодні штучні засоби розширення свідомості. Мова передовсім про те, що смисл годі підпорядкувати невибагливому розкошуванню. Сягати смислу вдається в поступовому проясненні ситуацій, у які ти потрапляєш. Наприклад, ми шукаємо спілкування з іншою людиною не для того, щоб зробити її знаряддям у досягненні нашої мети. І не заради її відповідей на всі наші насущні запитання чи допомоги в позбавленні нас від лінощів, нерішучості й заплутаності. Нам не годилося б чекати порятунку ззовні, а слід братися за самостійно окреслені завдання, приміром піклування про когось/щось, взявши на себе певну відповідальність і зобов’язання. Тож пошук смислу провадиться в цьому напрямі.

Смисл існування складається з низки унікальних ситуацій, яким ми всякчас змушені давати оцінку. Порівнюючи їх, ми бачимо переваги однієї ситуації перед іншою. У цей спосіб складаються уявлення про цінності, деяким із них надається особ­ливе значення


І помічною в цій справі була б якась ідея чи дороговказ. Однак їх ні в кого не запозичиш. Смисл існування складається з низки унікальних ситуацій, яким ми всякчас змушені давати оцінку. Порівнюючи їх, ми бачимо переваги однієї ситуації перед іншою. У цей спосіб складаються уявлення про цінності, деяким із них надається особ­ливе значення. У момент осмислення, чому одні цінності набувають більшої ваги поряд з іншими, і відбувається тлумачення. Отже, смисл з’являється з вибору, порівняння і тлумачення.


Якщо хтось намірився зробити вибір, це означатиме, що він/вона не вдовольняється наявним станом речей і хоче змінити його. Себто воліє сам/сама стати іншим/іншою. Зміна себе передбачає переоцінку цінностей. Фундаментальним засобом пошуку смислу Франкл вважає сумління. З його допомогою ми або схиляємося до чогось, або, навпаки, щось відхиляємо. Хтось скаже, що сумління формували тривалі соціокультурні обмеження. Може, й так. Але в ньому не варто вбачати універсальний засіб. Йому притаманні свої обмеження. Сумління може навіть збити нас зі шляху. Та байдуже, воно залишається одним зі способів (зокрема, поряд із любов’ю) виходу за власні межі й оцінювання себе. А оскільки це наше сумління, воно не в останню чергу допомагає збагнути, що нам не обійтися без смислу. Проте звідки ж нам знати, що в житті неодмінно є сенс?
Франкл говорить про три типи цінностей. Цінності творчості, переживання і ставлення. Перші підохочують щось запропонувати світові. Другі дають змогу здобути досвід і певні враження. Треті стають у пригоді, коли доводиться посісти позицію щодо життєвих обставин. Людина відрізняється від іншої природної істоти наявністю свободи волі — вчиняти так, ніби не існує жодних обмежень (героїзм, самопожертва). Свобода волі стає поштовхом до знаходження смислу власної унікальності. Затим воля до смислу сприяє пошукові сенсу життя, а він недосяжний знову ж таки без творчості, переживання і ставлення.

 

Читайте також: Зворотний бік приколів


Крім інтенцій творення та переживання людина здатна виявляти ставлення до болю, вини й смерті, які, за Франклом, впливають на осягнення сенсу життя. Біль дається для подолання труднощів і вміння їм протистояти. Вина допомагає змінювати й перевершувати себе. Смерть показує, що життя має бути повноцінним та осмисленим, треба лише не допустити його занехаяння. Без усвідомлення цих аспектів людина провалюється в екзистенційний вакуум (безодню). А щоб вибратися звідти, важливо бодай припустити існування вищої цілі, для досягнення якої розуму ще зовсім недостатньо. Вийти на горизонти цієї мети означало б учитися спілкуватися з кимось безмежним, нескінченним і вічним.