Юрій Макаров

Ще не вмерла

25 Липня 2019
Могло бути гірше, ще й як гірше. Із сутнісного, неформального погляду в нас відбулася, як уже хтось зазначив, революція.

Бездоганно легітимна, якщо не рахувати окремих неподобств на місцях, але революція. До влади прийшли випадкові антисистемні люди, які спираються на доцільність, як вони її бачать на цю хвилину. Що робитимуть завтра, вони самі толком не знають. Як опиратимуться агресорові, для якого поразка України — предмет вологих снів, гадки не мають. Якщо хтось на секунду повірив, що для цього достатньо припинити стріляти й почати розмовляти, ласкаво просимо в реальний світ.


Держава як така просто не виявилася для українців вищою цінністю, а може, й цінністю взагалі, бо язик сам чинить спротив спробам визначити цих прикольних розкутих пацанів як державників. Тепер треба зрозуміти, як нам з усім тим жити. Найскладніше патріотам старого зразка, до яких і я, грішний, себе зараховую. Будьмо відверті з собою. Ми програли країну, ми відчуваємо гірке приниження, з тим якось доведеться жити наступні п’ять років, і це погана новина. Але є, як годиться, й добра: «вони» теж програли. Реванш у тому вигляді, до якого ми готувалися, не відбувся. Звісно, споглядати п’ять років у парламенті давно, здавалося б, забутий бездоганний римський профіль — те ще задоволення.

 

Читайте також: Сторчголов

 

Але 44 (якщо вірити попереднім підрахункам) депутати-біофіли погоди в Раді не зроблять, відверто блокуватися з ними навряд чи хто схоче, а 250 із гаком вундеркіндів, хай там що кажуть спересердя, — це ніяка не «вата», а радше sancta simplicitas, свята простота. У чомусь вони піддаватимуться Кремлю, у чомусь пручатимуться, у чомусь навіть не розумітимуть, коли й де їх надурили, але загалом вони не промосковські. Я навіть припускаю, що поміж випадкових артистів, менеджерів, ФОПів, а також косметологів, весільних фотографів і безробітних, безробітних, безробітних, яких поспіхом рекрутували під зелені прапори, виявиться скількись нормальних україноцентричних депутатів і чиновників, які щиро сподіваються скористатися шансом «очистити владу» й «покласти край добі бідності».

влада тепер критично залежить від суспільних настроїв, а переможна ейфорія швидко випарується. Тому постійно діючий «внутрішній Майдан» мусить стати імперативом українців. Іншого способу захистити державу від зовнішньої агресії та внутрішнього хаосу в нас немає


Єдиний пункт передвиборчої програми монокоманди, який уже почав реалізуватися, до того ж без додаткових зусиль, — це боротьба з олігархами. Вперше за багато років Ахметов не матиме в Раді золотої акції, навіть Фірташ матиме хіба що срібну, хоча є підозра, що в передчутті екстрадиції до США йому буде не до того. До речі, Коломойському, який, здавалося б, тепер весь у депутатах, теж доведеться передусім вирішувати раптові ускладнення з ФБР, а це зовсім інший драйв. Тож хай за допомогою американської, а не вітчизняної Феміди чинних магнатів буде приборкано. І тут ми якраз матимемо нагоду помилуватися бенкетом хижаків у всій красі й переконатися, що проблема олігархів — це не конкретні Лазаренки, Бакаї чи Ахметови, а спосіб організації українського харчового ланцюга.


Решта обіцянок — набір прекрасних гасел, які незрозуміло як утілювати в життя. Монополісти зайшли у владу під декларації: «Вам там бракувало політичної волі, ви там усі домовилися між собою, а тут ми, такі прогресивні, такі незалежні, такі д’Артаньяни, покажемо вам, як дбати про народ». Тепер настає стадія нудної менеджерської роботи, а справжніх фахівців, які в попередньому житті, що не кажіть, були й працювали, прибульці не надто шанують. Найсумніше, що хлопчики справді не розуміють складності завдань, які, припустімо на хвилинку, мають намір виконувати. Про це свідчать перші хаотичні рухи: одна річ — вигнати з наради чиновника, інша — змусити систему виконувати твої вказівки. У Порошенка був метод: домовлятися з усіма, шукати баланс дуже різних інтересів (здебільшого корисливих), але домагатися поступу на стратегічних напрямах. Зеленський, як було сказано, щиро вірить, що всі навколо му..ки, а з такими настроями ти слоника не продаси. 

 

Читайте також: Монокоаліція чи перемовини. День виборів у штабах провідних політичних партій


Окремий жах — гуманітарні уявлення юних реформаторів. Розуміння того, що плекання базових складових ідентичності є передумовою сильної й керованої держави, у них немає. Тому єдиним інструментом реформаторів-аматорів буде істерика. Враховуючи ступінь рішучості навпіл із безпорадністю, можна було б очікувати спроб закручування гайок і показових репресій, але, перепрошую, на кожен шворінь у вигляді кримінальної справи в реальному світі знайдеться своя гайка з лівою різьбою у вигляді валізки з грошовими знаками.


Плюс у тому, що влада тепер критично залежить від суспільних настроїв, а переможна ейфорія швидко випарується. Тому постійно діючий «внутрішній Майдан» мусить стати імперативом українців. Іншого способу захистити державу від зовнішньої агресії та внутрішнього хаосу в нас немає.