Едвард Лукас

Протести в Москві та Гонконгу

2 Серпня 2019
Що спільного між Росією та Китаєм? Обома країнами керують режими, які бояться власного народу. У випадку Росії страх виліз на поверхню цими вихідними на вулицях Москви: поліція заарештувала понад тисячу осіб, які протестували, бо влада не дозволила незалежним кандидатам балотуватися на місцевих виборах, що відбудуться 8 вересня

У випадку Піднебесної загроза дала про себе знати на вулицях Гонконгу — нібито автономної території, яку 1997 року китайцям передала колишня колоніальна влада Великої Британії. Тамтешні протести спалахнули на початку червня у зв’язку з ухваленням закону про екстрадицію, який дозволив відправляти гонконгівців на суд до материкового Китаю. І ось уже два місяці на вихідних відбуваються масштабні акції через брехню, впертість та жорстокість влади. Мітингарі висувають серйозніші вимоги: демократія, прозорість влади і фактична незалежність. Народ обурився ще більше, коли всі дізналися, що поліція змовилася з гангстерами для розгону акцій протесту.

 

Читайте також: Захистити Гонконг, підтримати Тайвань

 

В обох випадках короткочасні перспективи протестувальників доволі сумні. Російська влада розганяла колись і більші демонстрації, використовуючи проти організаторів великі штрафи та кидаючи їх за ґрати. За правління Владіміра Путіна опозиції не вдається досягти критичної маси, обзавестися серйозним лідером, організуватися за межами Москви та інших великих міст, а також достукатися переконливими гаслами до російського мейнстриму. Шанси на те, що це зміниться найближчим часом, малі. Апатія — вірна подруга Кремля. Людям легше сидіти вдома, махнути рукою на політику або емігрувати. Єдиний реальний шлях до змін — розкол у лавах режиму. Це може статися внаслідок падіння популярності Путіна. Однак не факт, що така зміна принесе свободу та відкритість, яких прагнуть протестувальники.

 

Читайте також: Лицемірство кращого

 

На відміну від Росії та решти Китаю, у Гонконгу ще лишилися свободи, за які можна боротися. Тамтешні протести охопили значно ширші верстви населення. Материкова влада теоретично може задіяти силу для придушення. Народно-визвольна армія Китаю вже розташувалася в центрі Гонконгу. Проте кровопролиття завдасть непоправного удару легітимності режиму. Гонконг мав стати доказом того, що Піднебесна здатна завоювати розум і серця народу завдяки ефективному й прагматичному управлінню. Натомість на автономній території наростає соціальна, економічна та політична напруженість. Воєнне втручання перетворить цю кризу на катастрофу. Владі в Пекіні краще сподіватися на глухий кут, аніж на розправу. З часом протести можуть вщухнути. Саме так трапилося з продемократичною Парасольковою революцією 2014 року.

 

 

Обидва приклади показують, як натомість могла б і мала працювати демократія. В Україні нещодавно відбулися вільні президентські й парламентські перегони. Передвиборча кампанія була відкритою, і попередня влада зазнала нищівної поразки. У Росії аутсайдери не можуть навіть символічно заявити про себе на беззмістовних виборах і програти за браку адміністративних ресурсу.

 

Читайте також: Золоте яйце Гонконгу

 

Лише за 130 км від материкового Китаю розташований Тайвань, що принаймні на папері є Республікою Китай, де збереглися залишки докомуністичного режиму у вигнанні. Тут уже почалася президентська передвиборча кампанія. Доки криза в Гонконгу не налякала тайванський електорат, позиції прокитайських кандидатів були непоганими. Тепер усе змінилося. У перегони повернулася чинна очільниця Республіки Китай Цай Інвень, яка виступає за незалежність і тепер має всі шанси на переобрання.

 

Відкриті й захопливі змагання кандидатів різко контрастують зі стагнацією й таємничістю серед лідерів Комуністичної партії Китаю.

І в Китаї, і в Росії режими мають зброю, засоби стеження, ЗМІ та гроші — усе необхідне, щоб втриматися при владі. Але їм бракує одного: легітимності.