Тарас Лютий

Що справедливо?

7 Серпня 2019
Коли йдеться про моральні чесноти, то серед мудрості, поміркованості та мужності неодмінно згадується і справедливість

Кажучи про останню, варто зауважити, що неабиякого значення вона набуває в суспільному житті. Так, обурення тим, що хтось хоче заробити на людському нещасті, умить порушує питання «що справедливо?». Американський політичний філософ Майкл Сендел стверджує: запитати про справедливе суспільство означає дізнатися про розподіл статків, обов’язків, прав, повноважень, можливостей і винагород. У книжці «Справедливість: як учиняти правильно» він пропонує до обговорення теорії, де обґрунтовуються такі сюжети. Чому ж автор не обмежиться однією концепцією? А тому, що кожна з них має виразні переваги та недоліки.

 

Арістотель зводить справедливість до суперечок про почесті, чесноти та блага. Суспільне життя справедливе, якщо сприяє формуванню громадян із доброчинною вдачею. Античний мислитель не згоден, що правити мають олігархічні багатії чи демократична більшість. Керують ті, хто виявляє більші громадянські чесноти. Благородна людина зарівно задовольняється радощами й страждає від неприємностей, удосконалюється в задумах і практичних справах. Тобто для політики треба годитися. Але ми пам’ятаємо, що громадянином, за Арістотелем, не може бути жінка й раб. Дещо елітистська думка як на тепер. Ці погляди далекі від сучасності, бо нині люди бачать у політиці переважно необхідне зло, а не спільну справу.

 

Читайте також: Зміни й обмеження

 

В утилітаризмі Джеремі Бентама вища моральна справедливість формулюється так: максимум щастя для більшості досягається зростанням задоволення та зменшенням страждання. Але коли філософ доходить до конкретних прикладів, з’являються моменти, із якими важко погодитися. Хоча б таке: якщо прибрати всіх жебраків і розмістити в будинки, де вони житимуть, утримуючи себе, то сума суспільної користі суттєво переважить нещастя злидарів. Нехай Бентам і не мав на увазі каральних заходів, та його план не схвалили, позаяк усі без винятку люди мають гідність і права. Це ж не римські часи, коли християн згодовували левам задля втіхи витріщак. А ось і радикальніші запитання. Чи справедлива користь від застосування тортур до несосвітенних терористів, щоб вибити правду про плани знищити невинуватих людей, або приховувати шкоду тютюнових виробів, якщо вони й надприбуткові? Виявляється, що чеснота поганенько сусідить із корисливістю.

 

Доопрацьовуючи утилітаристський підхід, Джон Мілль наполягає: кожен має свободу дій, яка не шкодить іншому. Несправедливо когось силувати до певних вимог, адже тоді він не досягне життєвої мети. Та як ранжувати уподобання, коли одному подобається класична музика, другому популярна; комусь бульварне чтиво, іншому філософія? На якій підставі щось набуває вищості? Мілль висновує: незадоволений Сократ завжди кращий за самовдоволеного йолопа. Інтелектуальні твори розвивають людські здатності, а тому їм слід віддавати перевагу. Тож, хоч як крути, справедливо, коли зиск не завжди диктує умови, а підпорядкований благородному прагненню зростати.

 

Читайте також: Прорив до смислу

 

Позиція Іммануїла Канта геть відмінна: людина — мисляча й автономна особистість, яку годі використати для досягнення будь-чиїх цілей. Мораль не має стосунку до примноження щастя, інтересів, бажань, потреб і переваг. Натомість справедливість пов’язана зі свободою. Ми не завжди вчиняємо розумно й вільно, хоч і маємо такі здатності. Прагнучи задоволень, стаємо рабами забаганок. Обираючи серед сортів пива, усе одно схиляємося до нав’язаного варіанта. А коли нема свободи, нема й відповідальності. Тоді ми не самі ставимо собі мету, а виконуємо чужі задуми. І навпаки, розмірковуючи, даємо собі закони, формулюємо цілі й докладаємо зусиль для їх досягнення. Егоїстичні мотиви позбавлені моральної цінності й не приводять до справедливості. Але чи справедливо казати вбивці, де ховається той, кого він переслідує? За Кантом, так! Та припустимо й добирати слова, які завуалюють правду. Цим моральний закон теж поважають, бодай опосередковано.

 

Філософ Джон Ролз міркує про справедливість так: із чим можна погодитися в ситуації загальної рівності? Люди ж бо сповідують різноманітні принципи, базовані на цінностях, інтересах і переконаннях. Утім, усі громадяни повинні мати, по-перше, рівний доступ до свободи слова, віросповідання, сумління тощо, а по-друге, рівний розподіл доходів. Соціально-економічна нерівність допускається, лише якщо вона працює на благо найменш забезпечених. Ролз вважає, що персональні здатності й унікальні зусилля людини не є підставою для її винагородження. Бо цих кондицій вона досягає не самостійно, а спадково або через середовище. Але чи досягнеш справедливості, достоту відсторонившись від людських цілей та особистих прагнень?

 

Читайте також: Фанатичний екстаз

 

Як бачимо, не існує універсальної теорії справедливості. Кожна з них відповідає певному історичному моменту. Розглядаючи їх, навряд чи виліпиш якийсь придатний гібрид. Але аналіз цих теорій дає змогу постійно міркувати про найрелевантніші аспекти справедливості нашого часу.