Мішель В’євйорка

Білий супремасизм та нація в Сполучених Штатах

20 Серпня 2019
Упродовж багатьох років найпомітніші вбивства в Сполучених Штатах відбувалися насамперед у навчальних закладах.

З’явився навіть термін «school shooting». Від Колумбіни в 1999-му (вбито 12 учнів та один викладач) до Університету Вірджинії у 2007-му (33 застрелені) або Сенді-Гук у 2012-му (27 загиблих) сценарій розгортався за тією самою схемою: молода людина, адепт радикального індивідуалізму, сповнена величезного розчарування, важко озброєна, приходила до школи та вбивала на місці якомога більше учнів, викладачів, технічного персоналу, перед тим як самій загинути від куль силовиків.


Проте з часом масові вбивства набули розмаїтості. Їхня специфіка змінилася. Як щодо профілю вбивць, так і за параметром виняткового зв’язку зі школами. Феномен поширився поза навчальними закладами: на комерційні структури, церкви, нічні клуби, музичні фестивалі тощо. Мотивація та причини явища також набули варіативності. Проте чітко проглядає панівна тенденція: ідеться про злочини расового характеру.

 

Читайте також: Дика фаза цифрової ери


Доповідь USA Today вказує на 271 колективний розстріл (щонайменше чотири жертви під час одного нападу) у 2006–2017 роках, що загалом спричинили 1358 смертей. Це без урахування поранених, частина з яких помре пізніше, а інші залишаться важкими інвалідами на все життя. І також без згадки про різного рівня травми, що спіткали близьких жертв або свідків, які важко відновлюють психічну рівновагу. З огляду на цифри феномен очевидно є суспільним явищем.
Саме тут виникають важливі запитання. Перше торкається самої природи розстрілів. Вони переважно пов’язані з ідеологіями вищості (супремасизму), що її сповідують білі, які почуваються в небезпеці через латиноамериканську або арабську імміграцію на додаток до неприйнятної для них присутності чорношкірих. Цей соціальний колективний феномен належить до підвиду тероризму, що, отже, не зводиться лише до ісламського радикалізму. Американський тероризм менш структурований, менш організований, ніж інші підвиди, він переважно вірусний, без ознак централізованої організації.

 

Обговорюючи його, люди переважно кажуть про психічні розлади, як це зробив президент Трамп, коментуючи розстріл у Ель-Пасо (3 серпня 2019-го). Такий підхід свідчить про неусвідомлення як політичної природи цих убивств, так і їхнього змісту. У розумінні самих убивць ці вчинки не обмежуються лише психологією: вони також соціальні, культурні, політичні та, ймовірно, релігійні. Звести всі вбивства винятково до серйозних психічних розладів не означає визнати вбивць відповідальними за злочин і судити за нього, ніби мова лише про психіатрію і не про судочинство.

 

Яким є зв’язок між загальним політичним контекстом та цими вбивствами? Варто згадати насамперед про три важливі елементи. Перший — Національна стрілецька асоціація (NRA), дуже потужне збройове лобі, навіть якщо останнім часом воно дещо послабло, яке підтримує право носити вогнепальну зброю. Сьогодні це 400 млн одиниць. Другий — організації з ідеологією вивищення: Ку-клукс-клан, неонацистські угруповання, інші структури, що останнім часом збільшили коло прихильників. Нарешті, третій — сам Дональд Трамп і його оточення, пов’язане з улесливими медіа на кшталт Fox News, що підживлюють атмосферу ненависті, наприклад називаючи мексиканців крадіями та злочинцями й відмовляючись критикувати расистські погляди частини білого населення.

Націоналізм прихильників білої вищості є роз’єднувальним. Він базується на поділі соціального організму, тоді як національна єдність, навпаки, потребує консенсусу


Убивці діють, отже, не поза ідеологіями: у світоглядній пустелі вони ясно відчувають підтримку тих, хто легітимізує такі кроки вже самим фактом власного існування. Це дає впевненість: вони не одинокі. Саме тому дуже контроверсійними здаються намагання президента Трампа водночас психологізувати ці злочини та повністю не позиціонуватися поза тими сенсами, які нападники вкладають у свої дії.

 

Читайте також: Розмаїтість і єдність тероризму

 

Врешті, важлива тема, яку ще менше досліджують, — це парадоксальний зв’язок між ідеологіями білого супремасизму та ідеєю нації. Загальна атмосфера в країні інтегрує в собі на різних рівнях організаторів масових розстрілів, NRA, екстремістські організації та президента з його оточенням, а також зовсім не малозначні сегменти американської думки, що зациклені на темах раси значно більше, ніж на темі  нації. Відповідно їхній націоналізм обмежується лише білими та не може відповідати на заклик національної єдності держави. Проте саме такі заклики є необхідними в питанні зовнішньої загрози й у ситуації, коли геополітичний контекст ставить під сумнів здатність США відповідати статусу «great again», зокрема коли йдеться про змагання з Китаєм.

 

Націоналізм прихильників білої вищості є роз’єднувальним. Він базується на поділі соціального організму, тоді як національна єдність, навпаки, потребує консенсусу. Саме ця суперечливість радикальної ідеології створює незручності для Дональда Трампа, оскільки сам він від неї не такий далекий, проте покликаний за президентським статусом втілювати єдність нації.