Алла Лазарева

Ціна свободи

24 Серпня 2019
Франція ніколи не була радянською республікою, проте військові паради до Дня взяття Бастилії в Парижі відбуваються щороку.

Традицію започатковано 1880-го, і переривалася вона лише двічі: у період між 1925 та 1928 роками й під час німецької окупації. У 1915-му урочиста процесія вперше прокрокувала Єлисейськими Полями. Відтоді парад не раз змінював маршрут, але з 1981 року — від приходу до влади Франсуа Міттерана — урочиста хода від Тріумфальної арки до площі Згоди стала незмінною традицією в житті країни.


Французи люблять це літнє свято й охоче дивляться парад як не наживо, то по телевізору. «Мене охоплює неймовірна гордість, коли я бачу всю цю модерну військову техніку, цих піхотинців, розвідників, моряків, льотчиків та можу наочно пересвідчитися, наскільки потужною є французька армія, — каже Катрін Бернар, фахівчиня з питань технологій подвійного використання. — Патріотичне виховання в школах та вишах загалом не має, на мою думку, належної уваги з боку відповідальних за освіту. Тому військовий парад на Єлисейських відіграє особливу змістовну роль. Він нагадує нашим безжурним громадянам про ціну спокою, у якому їм пощастило жити».

 

Читайте також: Урочисті трансформації


Позиція, яку озвучила Катрін, поширена в колах прихильників поміркованих правих. Проте існують і незгідні. Час від часу представники лівих партій у паризькій мерії пропонують зекономити на параді, а гроші витратити на організацію «народних свят по всій країні». Пацифістські кола висувають різноманітні аргументи — від ціни відновлення зіпсованої танками бруківки до поширення «шкідливих мілітаристських настроїв». 


Поки що пропозиції скасувати військовий парад жодного разу не набрали достатньо прихильників, щоби питання було розглянуте на урядовому рівні. Попри свою легковажну репутацію, на колективному рівні французи не позбавлені державницького бачення. І це ще Франція не є предметом прямої військової агресії, якщо не згадувати про теракти, один із яких відбувся в Ніцці в День взяття Бастилії три роки тому.

Відчуття гордості за своїх захисників незалежно від того, як називається держава, завжди було та є тим елементом, що об’єднує різношарове населення в політичну націю. Почуття спільної долі. Своєї держави. Її цінності


Сполучити два символи — жалоби та потужності — справа не з легких, проте французи, схоже, дали собі раду з цим викликом. Вшанування пам’яті загиблих у Ніцці стало органічною складовою урочистостей. «Власне, сама революція 1789–1793 років була доволі кривавою подією, — каже Елен Моріс, шкільна вчителька історії. — Це не лише перемога прогресивнішого суспільного ладу над віджилим, а й велика жорстокість, ріки крові, страшні репресії у Вандеї, де загинуло не менше ніж 200 тис. людей. Навіщо запровадили щорічний парад у 1880-му? Виникла потреба переконати народ, що поразка у Франко-прусській війні не закономірність, а прикра випадковість. Що Франція — така сама потужна, могутня держава, якою була раніше. Отже, на десятирічні роковини поразки згадали давнішу перемогу, що сталася 100 років тому. Перемога — це завжди загибель не тільки ворогів, а й власних героїв, захисників. Пам’ять про всіх полеглих, військових та цивільних, які свідомо захищали країну або ж стали випадковими жертвами її ворога, — це також усвідомлення, що світ крихкий, а наше життя нічим не гарантоване».


Крім виховного й історичного, військовий парад на Єлисейських Полях має свій традиційний дипломатичний вимір. На почесну трибуну поряд із керівниками держави та уряду запрошують послів іноземних держав, відомих політичних діячів, видатних особистостей. Із 2007-го 14 липня в Парижі регулярно збираються лідери всіх країн — членів ЄС. Урочистий обід на честь високих гостей — це також нагода неформально обговорити численні гарячі теми світової політики та уточнити позиції гравців. Франція, що внаслідок Brexit претендує на неформальне дипломатичне лідерство в Європейському Союзі, використовує яскраву, видовищну подію як привід поспілкуватися з міжнародними партнерами.

 

Читайте також: Незалежність


Щороку урочистості передбачають якусь «родзинку». Цьогоріч зіркою параду став винахідник Франкі Запата, «Флаймен», як прозвали його медіа. 40-річний спортсмен здійснив політ над Єлисейськими Полями на унікальній платформі, устаткованій міні-турбодвигунами, що ледь більші за скейт. Його винаходом зацікавилися Збройні сили не лише Франції, а й Сполучених Штатів. Французьке Міністерство оборони виділило інженерові субсидію на суму €1,3 млн на численні експерименти з літаючою платформою. Її могли б використовувати снайпери, можливі й інші варіанти. «Пишаюся нашою армією, сучасною та інноваційною», — написав у Twitter Емманюель Макрон, щойно Запата завершив свій унікальний перформанс. 


Відчуття гордості за своїх захисників незалежно від того, як називається держава, завжди було та є тим елементом, що об’єднує різношарове населення в політичну націю. Почуття спільної долі. Своєї держави. Її цінності. Французи, схоже, ціну власної свободи знають. А ми?