Едвард Лукас

Спогади про «Балтійський шлях»

31 Серпня 2019
«Балтійський шлях» катапультував питання Естонії, Латвії та Литви в заголовки світової преси.

23 серпня 1989-го близько 2 млн осіб узялися за руки, утворивши людський ланцюг і з’єднавши Північ і Південь із нагоди 50-ї річниці підписання пакту Молотова — Ріббентропа — угоди між Гітлером і Сталіним, за якою Східна й Центральна Європа були розкроєні, а країни Балтії приречені на кількадесятилітню руйнівну й жорстоку іноземну окупацію. Пакт об’єднав три країни, у яких за радянської окупації спільною була тільки доля. Ланцюг і досі надихає людей: продемократичні протестувальники в Гонконгу планують і собі влаштувати схожу акцію з нагоди річниці. Водночас він мав і інший вплив.


1989 року я мешкав у Празі. У Польщі, Угорщині та навіть Радянському Союзі світ перевертався догори дриґом: свобода слова, масові демонстрації, незалежні вибори та знищення комуністичної монополії на владу й статки. Однак у тодішній Чехословаччині радянське вторгнення 1968-го заморозило політику, а всюдисуща й мстива таємна поліція подбала, щоб так усе й лишалося.

 

Читайте також: Росія-Литва: шторм, що насувається


23 серпня я гостював у друзів. Головною новиною BBC був «Балтійський шлях». Ми всі прикипіли до екрана. Я був обізнаний у балтійському питанні. Знав про посольства, що якось втрималися в деяких столицях, підтримуючи де-юре державність країн, які ніби зникли з мапи. Знав про масові депортації за радянської влади, винищення євреїв та інших народів під час значно коротшої нацистської окупації, нівеляцію національної культури й повільний геноцид, спричинений дискримінаційною житловою політикою, за якою мігрантам із Радянського Союзу віддавали перевагу перед місцевим населенням. Мені також було відомо про дивовижне відродження опозиції та настрої за незалежність, що виникли протягом останнього року. Навіть володіння старими довоєнними національними прапорами загрожувало покаранням, яке могло зруйнувати людині життя. А тут, на телебаченні, безстрашно розмахували естонським синьо-чорно-білим, латвійським бордово-біло-бордовим та литовським жовто-зелено-червоним стягами, вишикувавшись у багатомильний ланцюг уздовж доріг.

У революціях 1989 року йшлося про багато різних питань: невдоволення відсталістю, бюрократія й ізоляція, презирство до нав’язаних Кремлем режимів-динозаврів, обурення злочинами минулого тощо


Мої друзі звертали увагу на інше. «Вони такі гарні й відважні», — казала Марта. Вона й сама була хороб­рою: ризикуючи роботою, збирала підписи для опозиційної петиції Několik vět («Кілька вироків»). Та й товаришувати зі мною — небезпечним іноземним кореспондентом — теж було відважно. Розчерком пера бюрократи могли назавжди позбавити юних дочок моїх друзів шансів на освіту. Загрозу становив і джазовий гурт, яким керував Мартин чоловік Ондрей, на маргінесах офіційного музичного істеблішменту.


Однак злісні каверзи чехословацької влади мали межі. Навіть у розпал сталінської доби на цих теренах не було таких масових репресій, що коїлися за східними кордонами. У Чехословаччині освіта дітей могла опинитися під загрозою, але їх у батьків не забирали. Людей могли бити, але смертельні випадки були рідкістю. Справа філософа Яна Паточки, який помер на допиті 1977-го, викликала жах саме тому, що була незвичною. Натомість у країнах Балтії й тих, що зазнали безпосередньої радянської окупації, знадобився інший рівень відваги.

 

Читайте також: Die Welt: проблеми в Бундесвері, флірт Путіна з Ердоганом та шкільні війни


Для чехів то була ганьба. У революціях 1989 року йшлося про багато різних питань: невдоволення відсталістю, бюрократія й ізоляція, презирство до нав’язаних Кремлем режимів-динозаврів, обурення злочинами минулого тощо. Однак чехам залежало на іншому. Колись найосвіченішій, найдемократичнішій та найіндустріалізованішій країні Центральної Європи соромно було перетворитися на в’ялого супутника Албанії Ходжі й Румунії Чаушеску. Чехам і словакам це було гидко. Тож вони подалися «Балтійським шляхом», прокладеним трьома маленькими відважними країнами, які пройшли його першими. 

 

---------------------

Центральний районний «суд» Сімферополя в окупованому Криму випустив із СІЗО кримськотатарського активіста Едема Бекірова, який провів в ув’язненні 258 днів. Політв’язню, якого обвинувачують у злочинах, пов’язаних із незаконним обігом вибухових речовин і боєприпасів, змінили запобіжний захід на зобов’язання про явку в суд. Водночас незалежні експерти ООН із прав людини закликали Росію негайно та без усяких умов звільнити іншого українського політв’язня Олега Сенцова. У доповіді ООН зазначено, що є загроза життю українського режисера. А судовий процес та вирок Сенцову названі порушенням норм міжнародного права.