Ріхард Герцінґер

Лицемірний активізм

30 Серпня 2019
Міжнародні дослідники та інституції, як от Міжурядова група експертів з питань змін клімату ООН (МГЕЗК), б’ють на сполох: у разі нагрівання Землі на 2% порівняно з доіндустріальною епохою (близько 1850 року), учені прогнозують нищівні наслідки для планети.

Це загрожуватиме існуванню 500 млн людей у всьому світі. За найновішим звітом МГЕЗК, уже зараз рівень становить 1,4% й нагрівання відбувається швидше, ніж досі побоювалися. Такий темп дає змогу зробити єдиний висновок — зміни клімату спричиняють люди.


Довіряючи висновкам науковців, є всі підстави для серйозного хвилювання й значного посилення протизаходів, зокрема, зменшення викидів СО2. Відповідно потужними є й реакції: у Німеччині питання зміни клімату перевершує й перекриває в публічних дискусіях усі інші теми. Ініційований 16-річною шведською активісткою Ґретою Тунберґ рух «Fridays for Future», що закликає учнів щоп’ятниці пропускати уроки й натомість виходити на демонстрації за захист клімату, в нас у країні має надзвичайний резонанс. Провідні політки майже усіх партій глибоко вражені протестами й змагаються в обіцянках віднині з іще більшою пристрастю присвячувати себе боротьбі з кліматичною катастрофою.

 

Читайте також: Зміна клімату та українська перспектива


Але наскільки легітимним і самозрозумілим є те, що в таких важливих питаннях громадянське суспільство чинить тиск на політично відповідальних? Адже такі рухи, як «Fridays for Future», виступають із моральною претензією на абсолют, яка не дозволяє жодних заперечень, а цим докладається до руйнування демократичного дискурсу. Ґрета і її прибічники накидають думку, що кожен політик і громадянин, який досі зволікає робити необхідне для відвернення кліматичної катастрофи, стає відповідальним за нещастя майбутніх поколінь, якщо не кінця світу. При цьому себе активісти вважають рупором безсумнівної моральної інстанції, яка визначає, що є цим необхідним. Коли перед світовими політиками, які схвильовано слухають, Ґрета заявляє, що більше не хоче чути від них визнання, а лише бачити дії, цим вона дає зрозуміти, що будь-які розбіжності стосовно її тез вважаються зайвими й неприпустимими.


Легітимацію таких аподиктичних висловлювань Ґрета і її прибічники виводять зі своєї молодості. А тому поглядам молоді в кліматичних дебатах автоматично надається більше ваги, аніж людям старшого покоління. Урешті, це ж мóлоді, мовляв, доведеться жити в майбутньому, можливо, спустошеному світі, тоді як сьогоднішні дорослі коштом наступних поколінь нищать основи існування планети. Заперечення старших сучасників, навіть якщо вони стосуються лише правильного шляху до ефективнішого захисту клімату, можуть сходу дискредитуватися як спроба відтермінувати необхідні негайні дії, тож їх переривають криками. Якщо ж світогляд імунізується від критики та дискусій, він у своїй суті антидемократичний, хай навіть начебто хоче лише найкращого.

Коли повстання проти загрози кінцевої катастрофи людства вбирає всю моральну енергію, то для морального обурення через реально існуючі в усьому світі утиски більше не залишається ресурсу, а для людей, яким уже сьогодні доводиться боротися за виживання, — жодної емпатії


Однак кліматична мобілізація в стилі Ґрети має ще один сумнівний вимір. Адже накидаючи погляд, що тут ідеться про все, себто дослівно — про продовження існування людства, — усі інші гострі світові проблеми вона понижує до другорядних. Коли повстання проти загрози кінцевої катастрофи людства вбирає всю моральну енергію, то для морального обурення через реально існуючі в усьому світі утиски більше не залишається ресурсу, а для людей, яким уже сьогодні доводиться боротися за виживання, — жодної емпатії. Ексклюзивна мобілізація на захист клімату відволікає моральні сили спротиву на абстрактний, загальний катастрофічний сценарій майбутнього, за яким можуть зникнути «часткові», тобто конкретні катастрофи сучасності.


Рух Ґрети, звертаючись до всього людства чи «політиків» загалом, не мусить мати справу з конкретними силами, які відповідальні за конкретні біди. Оскільки свої заклики вони адресують всім і вся, врешті, ніхто конкретно не почувається так, наче зверталися до нього.

 

Читайте також: Зміна клімату: нові можливості?


Тим часом демократичний рух у Гонконгу веде розпачливу боротьбу проти загрози приєднання тоталітарним китайським режимом. А в сирійському Ідлібі диктатор Ассад і його захисники — Росія та Іран — прицільно бомбардують і виганяють населення останнього бастіону опозиції. Та стосовно цих подій серед західної громадськості панує гнітюча мовчанка. Перед китайським, російським, сирійським чи іранським посольством у Берліні та інших європейських столицях значну кількість демонстрантів шукати марно.


Щодо цих конфліктів і жахіть колективна моральна совість західних суспільств, здається, значно притупилася. Тим більше, що зараз її хвилює проголошена кліматична катастрофа. Однак перетворення боротьби з нею на винятковий пріоритет, на контрасті з яким усі інші проблеми здаються лише другорядними явищами, призводить до химерного ефекту. Це означає ніщо інше, як вище виправдання власної бездіяльності та байдужості стосовно різких атак по всьому світі на права та гідність людей.