Катерина Барабаш

Недофеміністки

12 Жовтня 2019
Ніби вирішивши відзначити другу річницю #meetoo (5 жовтня 2017 року прозвучали перші звинувачення на адресу Гарві Вайнстіна, одного з наймогутніших ділків кіноіндустрії), зграйка знавіснілих від безкарності тіток тимчасово притупила склероз і накидала анонімних звинувачень у харасменті знаменитому тенорові Пласідо Домінґо.

Два роки тому одночасно з Вайнстіном зруйнували кар’єру Кевінові Спейсі, звинуваченому в домаганнях до хлопчика. Щоправда, потім звинувачення за відсутністю доказів зняли, але, як кажуть, осад лишився. Великий такий — перекреслене життя. Зараз паралельно відразу кілька темпераментних чоловіків проходить суд #meetoo. Під обстрілом Роберт де Ніро, який дозволив собі нагрубити помічниці (вона записала телефонну розмову, у якій він справді не стримав язика), прем’єр-міністр Великої Британії Боріс Джонсон. «Джонсон погладив мені стегно під час обіду. І те саме він зробив із дівчиною, що сиділа по інший бік. Якщо прем’єр-міністр цього не пам’ятає, це лиш означає, що моя пам’ять краща за його», — написала відома журналістка Шарлотта Едвардс. Міністр охорони здоров’я Великої Британії Меттью Генкок заявив, що вірить Шарлотті. «Тобто ви вірите, що Джонсон справді стискав її стегно?!» — похоловши від жаху, запитує журналіст. «Так, звісно. І впевнений, що на це треба звернути особливу увагу», — наполягає міністр. 

 

Читайте також: Осуд Лісістрати. Новітній фемінізм — це подарунок жінок чоловікам


Нам би ваші проблеми, пане міністре. Звісно, вся ця свистопляска має такий самий стосунок до фемінізму, як кочегар Вася до глобального потепління. Не буде перебільшенням припустити, що вбивство кар’єри Вайнстіна замовив не хто інший, як Трамп. Голлівуд, у якому Гарві був фактично ключовою фігурою, — відоме лігво демократів. Саме голлівудські зірки згуртувалися в ефективний антитрампівский загін, користаючись кожною нагодою, щоб притиснути бідолаху Дональда. Меріл Стріп, Джуліанна Мур, Мартін Шин, Леонардо ДіКапріо, Джастін Тімберлейк, Роберт де Ніро, Джордж Клуні, Тобі Маґвайр, Сара Джессіка Паркер, Роберт Дауні-молодший, Марк Руффало та інші зірки в інтерв’ю, роликах, на мітингах закликали не голосувати за Трампа. Крім того, Вайнстін — особистий друг Білла та Гілларі Клінтон, він вклав у передвиборчу кампанію Гілларі величезні гроші. Тож для Трампа він справжній «нерозбавлений» ворог, як і Голлівуд загалом. Власне, #metoo в його вайнстінівській загубі обезголовило потужну ворожу до нинішнього президента корпорацію.

якщо склад злочину не встановлений незалежним судом, а людину вже цькують та переслідують і закон її не захищає, це тоталітарна практика, що нічим не відрізняється від будь-яких безсудних гонінь

 

Кевін Спейсі, як і багато інших, зокрема й Джеймс Франко днями, потрапили в жорна, що називається, до купи.
Історія з Домінґо в цій лінійці виявилася найбільш затхлою. 78-річний старий, легенда світової культури, НЕ політик, НЕ фінансовий ділок стає жертвою не тільки (і не стільки навіть) групи немолодих жінок, які вирішили освіжити спогади молодості, а й — і це найгірше — поспішного суспільного осуду, що більше нагадував цькування. Скасовують виступи, змушують піти спершу з «Метрополітен-опера», потім і з посади директора Лос-Анджелеської опери. Замість того щоб щонайменше вимагати від скривджених жінок «відкрити личко» й подати в суд за всіма правилами судочинства, суспільство стає на задні лапи перед безумними завихреннями чийогось мозку й виносить свої навіжені вердикти. 

 

Здавалося б, очевидна річ: якщо склад злочину не встановлений незалежним судом, а людину вже цькують та переслідують і закон її не захищає, це тоталітарна практика, що нічим не відрізняється від будь-яких безсудних гонінь. Вину людини має визначати суд — офіційний, не «княгіня Марья Алєксєєвна», не інтерв’ю колег/експертів/спостерігачів/співчуваючих, не журналістські обурені колонки, не викриття в пресі. Вайнстін і правда... Як би це краще сказати… словом, так, негідник. Маючи в руках ефективні важелі управління кіноіндустрією, він ставив жінок у залежність від своїх сексуа­льних апетитів і робив їхню потенційну незгоду на інтимні послуги перепоною в подальшій кар’єрі. Щоправда, на спротив він зазвичай не наражався, що не може не викликати когнітивного дисонансу: дівчата, то ви все-таки круті чи вам хотілося ролей?

 

Читайте також: Чи є життя без фемінізму?

 

Чи ви думаєте, що домагання бувають лише в кіношній сфері? Що багатьом із нас у молодості не лізли під спідницю, шепочучи про професійний ривок? І що будь-яка інша професія менш дорога жінкам, ніж ваша акторська? Звісно, ні. Хто знаходив у собі сили, давав по руках. Хто не знаходив, дозволяв цим рукам ялозити де хочуть, доки жінка піднімалася кар’єрними сходами. Мовчки. Це особистий вибір кожного. Дати по руках Домінґо, якщо чесно, зовсім не важко. Треба дати і все. І нічого не буде. А сам Домінґо подумає: «Ну баба — вогонь!». Хочеш бути крутою — будь від початку і до кінця. Дай по руках і починай кар’єру в іншому місці. Або не дай, але зціпивши зуби мовчи. Це, виявляється, теж круто — мужньо мовчати. 

 

Звісно, випадок із Домінґо теж не має нічого спільного з боротьбою за справедливість, нехай навіть запізнілою. Найімовірніше, це брудні сутички конкурентів, у яких використовують запізнілі бабські амбіції, що не знайшли застосування. Але це вже й не так важливо, як (окрім, звісно, співчуття видатному співакові) апатія суспільства, помішаного на міфічній соціальній справедливості. Не треба великого розуму, щоб збагнути: завтра в ролі жертви може виявитися ваш, ображена пані, син і чоловік. Скривдженим жінкам тільки свисни — вони вмить злітаються на шабаш. Ну й, звичайно, за фемінізм прикро. Крім того що феміністками тепер називають божевільних, які подають до суду на тих, хто піднесе пальто, то тепер ще сюди приліпилися зграйки ображених жадібних пані. Авторитетно заявляю: ці зграйки з чужих країв. У фемінізмі їм відмовлено раз і назавжди.