Катерина Барабаш

Нові наполеонівські війни

14 Листопада 2019
Проти всіх правил виношу постскриптум на самий початок: P.S. Цей текст починався як фейлетон про той небачений абсурд, що коїться в Росії.

 Здавалося, що нервовий сміх — єдино можлива реакція на нього. Але не вийшло. Все-таки має минути трохи часу, щоб жах вийшов сміхом. Минулого тижня з пітерської річки Мойки витягли викладача Санкт-Петербу­зь­кого університету, історика, члена Російського військово-історичного товариства, доцента Олєґа Соколова. Мокрий доцент стискав у руках рюкзак, у якому трохи пізніше було виявлено відрубані жіночі руки. Ці руки колись належали аспірантці й коханці Соколова Анастасії Єщенко. Незабаром на квартирі Соколова знайшли решту частин тіла. Як зізнався сам виловлений, він застрелив дівчину через образу. Доцент був у костюмі Наполеона. Пояснив, що хотів у цьому костюмі застрелитися на Двірцевій площі. Далі з’ясувалося, що Соколов останнім часом вимагав називати себе «сер» і доволі часто ходив у трикутному капелюсі. 


І це не початок сценарію чорної комедії. Це одна з новин, що розлетілася російським інтернетом наприкінці тижня. Соцмережі зраділи. Ненависть до головного російського фальсифікатора історії — Російського військово-історичного товариства (РВІТ) під головуванням міністра культури РФ, мракобіса й двієчника Владіміра Мєдінского — вилилася в зловтішні вигуки: «Нічого дивного!», «Напевне, він там не один такий!» і так далі. Коли з’ясувалося, що вбивця ще й член «Единой России», потанцювали на цій новині усі охочі. Їх зусібіч взялися присаджувати захисники справедливості, мовляв, божевільний може завестися де завгодно. Хочеться стати на бік і тих, і тих, тому що, як відомо, псих не вибирає, де йому заводитися, і водночас псих-доцент обрав чомусь «Единую Россию». 

 

Читайте також: Недофеміністки


Керівництво РВІТ, зробивши великі очі, хором заявило, що ніколи не чуло про такого члена, і миттєво прибрало прізвище Соколова зі своїх списків. Один відомий історик бив себе кулаком у груди, надриваючись: «Я знав! Я по­переджав!». І він таки попереджав. Як швидко з’ясувалося, Соколов справді був неадекватний і небезпечний. Виявляється, одна зі студенток писала на нього заяву в поліцію (заманивши дівчину в квартиру, Соколов прив’язав її до стільця і довго бив), а двох студентів, які публічно запитали в доцента про звинувачення того в плагіаті, за кілька годин забили мало не до смерті. На жоден із випадків реакції не було. І ось тут можна почасти погодитися з тими, хто висловлюється стосовно партійної належності доцента.


Те, що в «Единой России» повно потолочі, ні для кого не секрет. Утім, потолочі достатньо в будь-якій російській партії, але всі вони не керівні й не направляючі. На тлі жахливої корупції головна політсила країни поступово стала прихистком негідників. Цей прихисток гарантував безкарність, тому що знову ж таки на тлі страшної корупції й протесту, який повільно назріває в суспільстві, головним пропуском у світ безкарності стала лояльність. За принципом лояльності розподіляються всі без винятку посади в Росії, навіть стовідсотково господарчі. Режим, що тримається на корупції й авторитаризмі, інакше не може. 

На тлі жахливої корупції головна політсила росії поступово стала прихистком негідників. Цей прихисток гарантував безкарність, тому що знову ж таки на тлі страшної корупції й протесту, який повільно назріває в суспільстві, головним пропуском у світ безкарності стала лояльність


Соколов був «своїм»: єдинорос, активний член команди фальсифікаторів історії. Тому 10 років тому, коли студентка подала на нього заяву про побиття, справу зам’яли. Звісно, достеменно невідомо, чи був винен Соколов, це мало розкопати слідство, а потім установити суд, але доводити нічого не стали. Тому що Соколов свій. Він лояльний. Він корисний. Він зручний. Спробуй зачепи. І в плагіаті його звинуватили офіційно — він програв суд іншому історикові, у якого вкрав концепцію. Але про це теж ні слова. Довгі роки в університеті викладав небезпечний безумець. І про те, що він неадекватний, усі знали. Але «наближеність до тіла», помножена на одвічне російське «а може», закривала очі тим, хто бачив, і роти тим, хто хотів щось сказати. І тільки коли з Мойки дістали божевільного в костюмі Наполеона, а потім знайшли розчленований труп, довелося заворушитися.

 

Читайте також: Ера немилосердя


Якби 10 років тому заяві студентки дали хід, ймовірно, нинішня жертва була б жива. Люди чомусь думають, що путінський режим сіє смерть лише на полях неправедних боїв: на Донбасі, у Сирії… Але небезпека диктатури та корупції, немов диявол, часто криється в деталях. Це тільки на перший погляд зв’язок між справою Соколова й путінізмом неочевидний. І вже довелося почути зневажливі хіхікання, мовляв, знову ви зі своїм «кривавим режимом», ніби не буває маніяків в інших країнах. Бувають. Але з ними розбираються, принаймні там, де корупція — наріст на тілі держави, а не його основа. А в Росії не просто запихають справи на них у далекий ящик — ці божевільні наполеони трудяться на «благо держави», виступаючи нав’язаними консультантами на історичних фільмах, забороняючи їх на початковій стадії, якщо їм приверзеться невідповідність історичній достовірності. Вони рулять. Їхня свідомість давно перейшла у стадію, коли межа між вимислом та реальністю хистка. Вони і правда почуваються Наполеонами й користаються покровительством інших наполеончиків — тих, що при владі. Історія із Соколовим окрім усього іншого ще й символічна. Це алюзія на те, що станеться з Росією, коли ось такі наполеони остаточно осядуть у владі. 


До речі, прізвище голови Петербурзького відділення Російського військово-історичного товариства Тітберія… Над рештою сміятися вже не хочеться.