Едвард Лукас

Прага 1989 року й тепер

25 Листопада 2019
30 років тому я розгрібав болісну тему: працював над матеріалом про студентську демонстрацію в центрі Праги, яку в п’ятницю ввечері 17 листопада силою розігнали підрозділи швидкого реагування.

Чехи були обурені побиттям людей і наступного дня знову заполонили вулиці й не розходилися. Це була істотна зміна. Попередні демонстрації того року були масштабними, але вичерпувалися. До середини тижня вже спалахнула революція, і комунізм, принаймні в цьому куточку Європи, відходив в історію.


Із нагоди святкування річниці тієї Оксамитової революції я знову подався до Праги. Місто, звісно, трансформувалося. Бруд, дефіцит і зловісний нагляд комуністичної доби пішли в небуття. Нинішні проблеми міста, як розповів мені мер Зденек Гржиб, випливають із успішності: нестача житла, надвелика кількість туристів і навантаження на інфраструктуру. Окрім того, виникли суперечки з режимом у Пекіні, що напосівся на міську владу Праги через відмову дотримуватися «політики одного Китаю».

 

Читайте також: Великі плани. Як інтегрується Центрально-Східна Європа


Гржибова відверта, принципова й дуже популярна позиція засвідчує, як змінилася Чехія. Мене запросили на захід, що організовувала Бібліотека Вацлава Гавела в театральному клубі Činoherní, де за кілька днів після того неприємного вечора 1989-го фрагментарний аматорський дисидентський рух заснував Громадянський форум — опозиційне угруповання, яке домовилося про повалення режиму й привело вусатого драматурга, що не випускав цигарки з рук, у Празький град на посаду президента.

 

Аналітичні центри й ініціативні групи в Празі перетворили чеську столицю на «гарячу точку» критичного аналізу репресивних, гегемонних амбіцій Комуністичної партії Китаю. Це розлючує лідерів у Пекіні й дає надію всім, хто страждає від їхнього правління


Родзинкою заходу була можливість побачити героїв тих часів на сцені. Людей, які потрапили за ґрати через свої переконання, завжди варто послухати. Ще однією н­есподіванкою стала зустріч із молодими активістами нового опозиційного руху, які були в центрі урочистостей із нагоди святкування річниці. За їхніми словами, сьогодні завданням є радше тяжка практична робота над в­ідбудовою цілісності державних інституцій та злагодженістю суспільства, ніж революція заради миттєвих результатів. Далі черга була за іноземцями. Мене, так само як історика Тімоті Ґартона Еша, перекладача Пола Вілсона, шанованого колишнього посла США Вільяма Луерса та його дружину Венді, попросили зробити виступ про спадщину революції.


Жоден із нас не зупинився на нинішніх політичних проблемах Чехії. Колись найдошкульнішою чеською фразою була примовка переможених «Jsme malý národ» («Ми маленька країна»). У ній втілювалися Мюнхенська зрада 1938 року, нацистська окупація, комуністичний путч за підтримки радянської влади 1948-го і вторгнення військ Варшавського договору 1968 року. Нині ми рідко чуємо цю фразу, наголосив я. Доля чехів у їхніх руках. Тепер вони можуть звинувачувати тільки себе, якщо їм не подобається, як політики керують їхньою країною.

 

Читайте також: Зовнішня політика: розворот заборонено


Я намагався донести, що слід мислити ширше. Нехай у вас і далі майорить тибетський прапор, закликав я (за день до мого виступу прапор був добре помітний на великій демонстрації), підтримуйте гонконгівських протестувальників. Не дозволяйте знущатися з Тайваню. Пам’ятайте про Східний Туркестан (окупований регіон на заході Китаю, де більше ніж мільйон уйгурів запроторені до сучасної версії ГУЛАГу). Пам’ятайте й про самих китайців (наприклад, про Лю Ся — вдову китайського лауреата Нобелівської премії Лю Сяобо, що була почесною гостею святкувань до річниці).


Аналітичні центри й ініціативні групи в Празі перетворили чеську столицю на «гарячу точку» критичного аналізу репресивних, гегемонних амбіцій Комуністичної партії Китаю. Це розлючує лідерів у Пекіні й дає надію всім, хто страждає від їхнього правління. А отже, Чехія має вагоме значення як країна, нехай і маленька, де поєднуються велика уява та рішучість. Свій виступ я завершив словами «Jste velký národ» («Ви велика країна»), як 1989 року, так і тепер. 

 

----------------

Після оголошення планів уряду Ірану підняти ціни на бензин у більше ніж 100 містах по всій країні спалахнули акції протесту. Було затримано близько 1 тис. людей. Під час сутичок дістав поранення та помер один поліцейський, крім того, є інформація про загибель щонайменше одного протестувальника. Аятола Алі Хаменеї не відмовився від підвищення цін, назвавши протест саботажем хуліганів та «зовнішніх ворогів Ірану». Своєю чергою, представник Білого дому США офіційно засудив застосування летальної сили проти протестувальників і підтримав «мирний протест проти режиму».