Станіслав Козлюк

Поховання справ Майдану

21 Листопада 2019
Ризики для справ Майдану. Загрози для справ Майдану. Загрози й ризики для справ Майдану.

Важко порахувати, скільки доводилося писати ці й подібні фрази в текстах упродовж п’яти років. 10, 20, 50 разів? Часом здається, що ти потрапив у збочену й химерну копію фільму «День бабака». Тільки замість поїздки на свято гризуна до провінційного містечка в тебе екс-бійці «Беркута» в суді, які стріляли в людей, і силовики, які били протестувальників. А заразом і судді, які побитих протестувальників арештовували. А ще представники влади різних рівнів, які чхати хотіли на такі важливі й принципові для них розслідування злочинів часів Революції гідності. Починаючи від керівників міліції/поліції й закінчуючи генпрокурорами та президентами. Тому що розслідування, звісно, принципові, але чимшвидше хотілося б отримати результат і відрапортувати суспільству про чергову велику перемогу. Тому що потрібно підтримувати позитивний імідж, бо це електоральні бали. А проблеми… хай із ними розбираються інші. У разі чого можна буде знайти цапа-відбувайла. І взагалі. Ця тема непроста. Є різні погляди. Є різні люди. Тому не треба роз’єднувати суспільство такими проблемними історіями. Може, про них краще взагалі забути?  

 

Читайте також: Меморіал vs. розслідування

 

До речі, про проблеми. На момент здачі цього номера в друк слідчі прокуратури, які вели справи Майдану, офіційно втратили свої повноваження. Про це, щоправда, було відомо два роки тому. Хоча ні. Про це знали ще в момент, коли розслідування злочинів часів Революції гідності лише починалися. Причина проблеми проста: норми Кримінального процесуального кодексу та Конституції. Якщо дуже спростити, то вони такі: розслідування є прерогативою поліції, СБУ та всяких антикорупційних органів. А прокуратура займається цим тимчасово, до моменту запуску Державного бюро розслідувань. Як вирішили цю проблему законодавці? Ніяк. Тепер роботу зупинили й передають справи в ДБР.

У нас генеральні прокурори не в курсі, скільки людей убили на Інститутській 20 лютого 2014-го. І скільки осіб входить до Небесної сотні! Попри те що вони регулярно отримували звіти від слідчих

 

Такий переїзд з ГПУ може обернутися локальним апокаліпсисом. Щонайменше паперовим. Бо впродовж п’яти років роботи Управління спецрозслідувань Генпрокуратури розбиралося в 4 тис. (!) злочинів, які скоїли в центрі Києва й не тільки. Кілька років тому я давав свідчення щодо одного зі злочинів 18 лютого. І бачив сотні папок із матеріалами цієї справи. Вони були складені величезними стосами на столі, стільцях, підлозі в кабінеті слідчого. А ще є перші вбивства, викрадення, катування. Чорт забирай, є злочинна організація Януковича, а це 900 (!) томів матеріалів. І вони стосуються лише трьох днів: 18–20 лютого. Це ми ще не говоримо про речові докази. І якщо фото та відео можна вмістити на невеличкі жорсткі диски, то що робити з гільзами, простреленим одягом, зброєю? І скільки цього може просто загубитися в хаосі переїздів? А якщо припустити, що все те добро благополучно й без втрат переїхало, як із ним мають ознайомлюватися нові слідчі? Скільки потрібно часу, щоб прочитати 900 папок? Або щоб проаналізувати, скажімо, 10 терабайтів фотографій та відео. Чи хтось сподівається, що ДБР розплутуватиме злочини, спираючись на короткий переказ попередніх серій? 

 

Читайте також: Тонкі червоні лінії

 

При цьому перебігом справ цікавиться лише невелика група людей. Більша частина суспільства досі переконана, що вбивства 20 лютого не розслідувані. Хоча вже четвертий рік у Святошинському райсуді Києва двічі на тиждень відбуваються судові засідання, у яких фігурують підозрювані в цих розстрілах. Частина суспільства досі впевнена, що люди, які передавали злочинні накази від влади Януковича беркутівцям, невідомі. І байдуже, що кілька років до відповідальності намагаються притягти силовиків Володимира Гриняка, Сергія Поготова, Ігоря Бабича та Анатолія Серединського. Власне, ці люди фігурують у справі про «антитерористичну операцію», під час якої спалили Будинок профспілок. Зокрема, вони нібито координували дії різних силових підрозділів. Окремі представники влади навіть переконані, що вбивства беркутівців намагаються приховати. І то деталі, що кілька років тому зі скандалом хотіли вручити підозру Іванові Бубенчику — активістові, котрий розповідав журналістам, як він розстрілював силовиків. Усе це деталі, складні, нецікаві й із першого разу малозрозумілі. Та про що ми говоримо. У нас генеральні прокурори не в курсі, скількох людей убили на Інститутській 20 лютого 2014-го. І скільки осіб входить до Небесної сотні! Попри те що вони регулярно отримували звіти від слідчих. Підказка: у першому випадку вбитих майже 50, у другому менш як 100. 

 

І останнє. Про ДБР, яке мало б стати незалежним органом, але завдяки конкурсному відбору стало черговою генпрокуратурою, де 100% «свої люди». 19 листопада в соцмережі прорвалися записи нібито з кабінету його очільника Романа Труби, на яких нібито Труба з різними людьми обговорює, як починати чи зупиняти розслідування, як давати команду «фас» і команду «стоп». Оприлюднено й доволі короткий (поки що) запис про справи Майдану, під час яких нібито Труба і, можливо, його колега Олександр Удовиченко обговорюють, як вони не хочуть забирати справи Майдану. Звісно, це суб’єктивне враження, яке ґрунтується на непідтверджених аудіозаписах. Але хтось після цього вірить, що ДБР адекватно займатиметься розслідуваннями? Ну хіба що їх попросить про те колишній заступник голови Адміністрації президента Андрій Портнов, який чомусь дуже зрадів у своєму Telegram, коли дізнався, що справи Майдану мають переїхати до ДБР.