Юрій Макаров

Вередливий адресат

27 Лютого 2020
Я так само вважаю «теплий прийом», який влаштували потенційним носіям новітнього вірусу мешканці Нових Санжар, ганьбою національного масштабу.

Особливо жахливим це видавалося в річницю загибелі Небесної сотні, що, здавалося б, мала нагадати про найвищі зразки самопожертви й солідарності, на яких тримається суспільство. І я так само погоджуюся з думкою, що новосанжарський казус є свідченням провалу комунікації. Тільки от кого? Чого? Влади? Якої? Офісу президента? Кабміну? МОЗ? МНС, яке вже ніяке не міністерство, а Держслужба?


Місяць тому я із захопленням дізнався, що прес-служба Дональда Трампа вже кілька тижнів поспіль не проводить брифінгів, хоча ще позаторік вони відбувалися щодня. Натомість на сайті президентського офісу вивішується по кілька прес-релізів на день, а сам Трамп за звичкою засипає Twitter своїми конт­рольними пострілами. Якщо порівнювати сайт Білого дому з офіційним сайтом українського президента, знайдеться небагато принципових відмінностей. Загалом навряд чи можна поскаржитися на дефіцит Зеленського в медіа-полі. Тож ідеться, напевно, не про інтенсивність, а про якість.

 

Читайте також: Поширення COVID-19. Які заходи скасували у світі через новий коронавірус


Можна, звісно, побідкатися на рівень фаховості молодої команди взагалі й у піар-царині зокрема, проте якщо згадати попередників, то там теж були не помітні особливі успіхи. Петро Порошенко за час своєї каденції збіднів приблизно на 40%, проте в народній пам’яті він залишився «баригою» (наразі залишимо осторонь підозри, що цей мем талановито впровадили в наш обіг кремлівські боти) з антирейтингом у три чверті електорату. Нема про що сперечатися, у президента № 5 було кілька суттєвих провалів його внутрішньої політики: судова реформа, реформа правоохоронних органів і боротьба з корупцією тощо. Утім, були й великі успіхи, тим більше що провали належать до тих сфер, які широкі маси або не здатні оцінити раціонально, або не цікавляться ними взагалі. Будьмо вже відвертими, Порошенко спромігся замінити наскрізь прогнилу вертикаль ригівського зразка на те, що бодай якось працює. Що ж до оборони та зовнішньої політики, йому вдалося справжнє диво. Сказати, що це не було донесено до населення, важко: магічну тріаду «армія — мова — віра» можна було прочитати геть скрізь, хіба що крім цінників у крамницях. Не спрацювало. А в Петра Олексійовича було ціле міністерство на чолі з особисто лояльними йому менеджерами.

Частина аудиторії, до того ж переважна частина, відгукується тільки на негативні та панічні меседжі. Так її виховали. Але ж є й менша частина, яка потребує постійних переконливих аргументів, складних пояснень і того, що називається модним словом «прозорість»


Так, тоді були постійні іноземні або проіноземні інформаційні диверсанти, але вони є й досі, і нема відчуття, що вони переймаються передусім нагнітанням паніки щодо пошестей. Легше припустити, що частина аудиторії, до того ж переважна частина, відгукується тільки на негативні та панічні меседжі. Так її виховали. Ба більше, вона так сформована, зважаючи на міру суб’єктності, економічну незалежність, вбудованість у соціальні процеси, а відтак логіку прийняття рішень і сприйняття сигналів із зовнішнього світу. Але ж є й менша частина, яка потребує постійних переконливих аргументів, складних пояснень і того, що називається модним словом «прозорість».


Те, як налаштовано комунікації в українському суспільстві загалом, а надто в політичному полі, дає підстави припустити, що для комунікаторів не існує реального адресата. А він є. Просто він різноманітний і не завжди притомний, але це не привід не зважати на нього. Вочевидь, одним потрібні простенькі, дуже легковживані сенси, другим — розгорнуті коментарі, що базуються на фактах. Мені здається напрочуд розумною стратегія спілкування Міністерства охорони здоров’я в часи Уляни Супрун.

 

Читайте також: Die Welt: Недооцінена небезпека

 

Вона почала з коротенького лікнепу в соцмережах на рівні того, що руки треба мити з милом, а вавки мастити йодом, а не перекисом водню, відбираючи хліб у доктора Комаровського. Не негатив, але рівень складності відривного календаря. Через короткий час Лук’янівський ринок уже спілкувався її мемами. По суті, прес-служба її команди була зайнята майнінгом довіри як найдефіцитнішої в Україні криптовалюти. Якби до цього додати відповідний пропагандистський ресурс, ще за рік пані Уляна могла би балотуватися на будь-яку посаду в країні.


Залишається делікатне й неприємне запитання: якою мірою рівень здичавіння новосанжарських, прости Господи, «майданівців» корелює з успіхами нинішньої влади? Можливо, перше — похідне від другого? Ну й ще запитання: як довго можна надувати цю репутаційну бульбашку? Адже рейтинги мають властивість здуватися миттєво й, головне, несподівано!
Вітання від Кучми, Ющенка, Порошенка…