Тарас Лютий

Актор без гри

12 Березня 2020
Напевно, мало кому вдавалося коли-небудь ґрунтовно застановитися на тому, в який спосіб акторство дотикається фундаментальних ознак людського єства.

 Та й не дивно, позаяк акторові не часто відводиться роль деміурга, хіба лише виконавця сценічних образів. Одначе дослідницькі практики польського режисера Єжи Ґротовського розкривають цей вид майстерності з дещо несподіваного ракурсу. Для порівняння: якщо помисли й проби Арто прагли до магічного театру, то Ґротовський зосереджувався на розробці чогось такого, як акторська фізична партитура.
Вихідним пунктом його мистецьких домагань є положення, що вартісного сценічного показу нікому й ніколи не вдається зімітувати чи сконструювати з інших типів видовищ. Водночас іще не досить просто забезпечити актора ключовими прийомами гри. Він мав би їх видобувати зі своєї інтимності, зважившись на своєрідну самопожертву. Йому доводиться вчитися відкривати себе, бо найбільшим опором для нього є він сам. Допіру внутрішні перешкоди усунуто, звільна відчувається небувалий нутряний поштовх. І лише тоді в ході звільнення актор знаками передає свої стани. А ті знаки годилося б вивіряти й очищувати від зайвих і побіжних нашарувань.


Експерименти Ґротовського полягали в тому, щоб дії нагадували трансгресію, або ж прорив у майже неможливе. Попри позірну недоступність, досягається це найпростішими засобами. Недарма на позначення цих заходів виникла назва «вбогий театр». Достатньо відкинути все непотрібне: грим, сценографію, костюми, поставлене світло, музичний супровід, розподіл на сцену й глядацьку залу. Врешті залишиться сам зв’язок актора з глядачем і жива взаємодія між ними. Після винаходу кіно й телебачення театр опиняється в суттєво програшній позиції, адже не має потужної підтримки у вигляді монтажу, комбінованої зйомки, комп’ютерної графіки й багатьох інших разючих ефектів.

 

Читайте також: Гармонія симетрій

 

Та невже цього не обернути на вигоду? Не маючи додаткового арсеналу інструментів, актор народжує дійство з Ніщо. Нехай це іноді й важко осягнути, утім, актором буде той, хто примудриться геть усе випростовувати із себе. За потреби застосувати маску: він зробить її м’язами обличчя, а вбрання спорядить з мінімуму речей, а головно з тілесних імпульсів. Йому пристало бути пружним вузлом, крізь який проходить самé життя.

Актор є провокатором, але його підбурювання звернені передовсім на себе. Він змушений відповідати на власні виклики. Звичайній людині впору зі страху замкнутися в собі, припинити реагувати на гострі подразники


Актор — це винахідник, який від пересічного індивіда здатний перейти в розряд Особистості. Погодьмося, всім нам бракує цілісності. Досконалість є ідеалом. Отже, свою первісну незнану порожнечу й неоковирність треба впорядковувати. А оскільки спонтанні вияви найбільш промовисті, актор удається до провокації. Чи не кожен із нас має ставати актором, але не тим, хто гратиме механічно завчені ролі ніби з якоїсь повинності. Годі прикидатися, нібито доста підгледіти чиєсь виконання, і ти легко наслідуватимеш побачене. Акторство далеке від фальші. Воно заганяє в шоковий стан граничного оголення. І все це відбувається привселюдно. Актор є провокатором, але його підбурювання звернені передовсім на себе. Він змушений відповідати на власні виклики. Звичайній людині впору зі страху замкнутися в собі, припинити реагувати на гострі подразники. Цим і видає себе внутрішнє блокування. Та як його позбутися? Щоб вийти з глухого кута, актор знаходить у собі сокровенне й офірує. Таку якість Ґротовський порівнює зі святістю.


Урешті-решт, актор вершить зосереджену операцію з препарування свого єства. Він грає не будь-кого, а самого себе. На відміну від шаманських мандрів світами, йому судилася подорож усередину. Ґротовський переконаний: нікого не навчиш цієї віртуозності. Допоки актор не з’ясує, що стоїть у нього на заваді, доти перебуватиме в безпорадності. Усі ми маємо знайти свої внутрішні перепони, які заважають розкриватися в особистому житті. Бачиться, що акторство ще й неабияка терапія, пов’язана з душею й тілом.

 

Читайте також: Згущення Тіні


Здається, щось подібне можна було помітити в концепції Арто. Та Ґротовський випереджає схожі здогадки, наполягаючи: нині театр жорстокості розтиражований і вихолощений настільки, що не вразив уже б і дитини. Тим часом Єжи виявляє своєрідний «парадокс Арто»: його театральний задум не надається ні до реалізації, ні до наслідування. Сумнівно, що Арто спромігся б остаточно втілити власні візії й метафори. Він здійснив сповнений терзання й мучеництва стрибок у невідоме. Усе, що виникало в його уяві, скажімо, при перегляді балійської вистави, не конче збігалося з переживаннями реальних учасників дійства.

 

За Ґротовським, акторство є мистецтвом пошуку й визволення. Не гра, лиш тілесні зміни, і зрештою проникнення в надра досвіду веде до повноти через довіру до себе. Важливим актом у подоланні нецілісності й непевності є самовизнання. Проте не існує сталого рецепту в тій справі. Щоразу це реакція на виклик, невідомий, але відчутний рух, який виривається зсередини. Ось чому театр нагадує радше зруйнований дім, а відтак акторство є його постійним відновленням. Не варто практикувати в нім ані гучне слово, ані фізичну вправність, насильство чи суєту, — лише живе існування. Актор ніколи не обмежується лицедійством. Він перформер і провідник, який не вдає, а здійснює життєвий ритуал, прокладає місток, постійно вибудовуючи зв’язок єдності з собою.