Едвард Лукас

Цінувати невтрачене

7 Серпня 2020
Демократію легко сприймати як належне. Лівим її засади можуть видаватися застарілими: фіговий листок для імперіалізму й інші види несправедливості. Правда — це фікція. По-справжньому важать питання про владу й ідентичність. Конфлікт неминучий. Правосуддя настане, коли слабкі нарешті візьмуть гору над сильними. Абстрактні питання про справедливість можуть почекати, нехай навіть вічно.

У правих критика так само блякла. Зосереджена на собі й самовдоволена еліта розхапала собі найкращі робочі місця, зрадивши інтереси народу (або нації, якщо надаєте перевагу такому мовному звороту). Групи впливу й лобісти блокують систему. Тільки сильний лідер, готовий порушувати правила, може виправити ситуацію. Обидві сторони з різних, але пов’язаних причин не довіряють інституціям і міжнародним організаціям, а також правилам, що слугують їхнім підґрунтям.

Цікаво, як трендова критика демократії звучатиме в Білорусі чи в Хабаровську на Далекому Сході Росії. Тамтешнє населення не має розкоші нарікати на недосконалість системи урядування. Воно не переймається інтерсекційністю та застосуванням критичної теорії до політики ідентичності. І не вірить, що кліка політичних інсайдерів заважає поверненню національної величі.

 

Читайте також: Російський ліберальний імперіалізм


Вимоги, що лунають у боротьбі на цих віддалених територіях, простіші. Протестувальники хочуть, щоб їхні голоси почули і щоб ці голоси щось означали. У Хабаровську народ хоче повернути губернатора Сєрґєя Фурґала, якого Кремль минулого місяця по суті викрав. У Білорусі навіть не виступають за зміщення Аляксандра Лукашенки, що переміг на останніх вільних виборах 1994 року, а нинішні намагається сфальсифікувати. Єдиною обіцянкою й вимогою в програмі опозиції є вільні вибори за участі опозиційних кандидатів, діяльність яких режим забороняє, а самих змушує замовкнути.

Найголовніше, чого я хотів би: щоб люди, які застрягли у траншеях політичних баталій на Заході (у США, Польщі, Великій Британії й деінде), відступили й замислилися, як їм пощастило висловлювати свої погляди в умовах системи, де вибори відбуваються справедливо й вільно, в умовах політичної культури, що приймає і перемоги, й поразки 


Ці вимоги потужні, адже апелюють до раціональності та справедливості. Білоруська влада називає опозицію маргінальною. У такому разі, навіщо її притискати? Якщо Лукашенка настільки популярний, як сам запевняє, тоді йому нічого боятися суперників.


У Хабаровську, на Далекому Сході Росії, колеги білорусів по нещастю хочуть мати право займатися власними справами в рамках російської конституції. Фурґал був неідеальним. Але він був місцевим вибором. Натомість новий правитель Міхаіл Дєґтярьов — ставленик Москви.


Ці прості вимоги можуть суттєво на все вплинути. Вони виводять на поверхню моральне й політичне банкрутство режимів і в Мінську, і в Москві. Якщо їх буде виконано, це спричинить геополітичні землетруси.
Я охоче надіслав би в Хабаровськ білоруські прапори — справжні, біло-червоно-білі прапори демократичного відродження країни, а не червоно-зелені, які Лукашенка повернув на догоду неорадянській ностальгії. Я також надіслав би хабаровські прапори — зелено-синьо-білі — у Білорусь. Гадаю, в обох місцях протестувальники вмить збагнули би значення таких подарунків.

 

Читайте також: Довіра й захист


Я висвітлював вибори 1994 року, у яких переміг Лукашенка, і в гадці не мав, що попереду — 26 років міжнародної ізоляції, перемежованої репресіями. Я також добре пам’ятаю роки плюралізму медіа й політичної свободи в Росії. Відважні люди в цих країнах намагаються повернути втрачене. Коли ми на Заході їх підтримуємо, то повинні цінувати те, що самі поки маємо.

 

Мабуть, найголовніше, чого я хотів би: щоб люди, які застрягли у траншеях політичних баталій на Заході (у США, Польщі, Великій Британії й деінде), відступили й замислилися, як їм пощастило висловлювати свої погляди в умовах системи, де вибори відбуваються справедливо й вільно, в умовах політичної культури, що приймає і перемоги, й поразки. Ці можливості цінні — й не конче постійні. 

 

--------

Процес продовження влади Аляксандра Лукашенки вийшов на фінішну пряму: у вівторок, 4 серпня, у Білорусі стартувало дострокове голосування. Того самого дня Лукашенка виступив зі зверненням до парламенту, а фактично — з передвиборчою промовою. Він наголосив на «безальтернативній ролі сильної держави в житті нації» й оголосив Білорусь «єдиною спокійною ланкою у Євразії». Провідні опозиційні кандидати заявили про об’єднання зусиль, але їхні шанси невеликі. Попри безпрецедентну активізацію прихильників опозиції, режим Лукашенки має 26-річний досвід придушення протестів. Цьогоріч арешти тривають із червня, а затримання бойовиків російської «ЧВК Вагнера» налаштовує режим дедалі рішучіше.