Ігор Лосєв

Політика непаритетності

13 Серпня 2020
Під час цієї війни (2014 — ?) постійно впадало в око принципове небажання центральної влади України боротися проти російського агресора на засадах паритетності, на знаменитому принципі Старого Заповіту: око за око, зуб за зуб. Але це єдина основа, що зрозуміла Кремлю і викликає в нього щось схоже на повагу та змушує його якось брати супротивника до уваги.

Маніакальна «миротворчість» Зеленського спокушає Путіна на дедалі агресивніші дії проти України. З 2014 року російські громадяни в Україні не зазнали жодних обмежень, що їх диктують об’єктивні факти стану війни між двома державами. Це надихнуло Кремль на справжню атаку на права громадян України на окупованих Російською Федерацією територіях. Зокрема, масово порушено права приватної власності. Наприклад, в анексованому Криму в українських громадян почали відбирати земельні ділянки, квартири та інше нерухоме майно, що належить їм на абсолютно законних підставах. А офіційний Київ мовчить, щоб не засмутити окупантів.

 

Читайте також: Позавчорашні на марші

 

Хоча тут треба було б апелювати до міжнародної громадськості, бо право приватної власності шанується в усьому цивілізованому світі. Нехай західні інвестори подумають про те, що чекає на них у Росії: «було ваше — стало наше!». За часів українського контролю такого більшовицького свавілля на півострові ніколи не було. Мій знайомий москвич-фізик придбав собі в Севастополі трикімнатну квартиру, роками в ній жив, приїжджаючи з Москви, і ніхто ніколи в Україні навіть не думав щось у нього забирати. Єдина можливість захистити власність українських громадян у Криму — здійснювати політику паритету щодо власності російських громадян на материковій Україні. Отже, діяти аналогічно. Тільки це може справити враження на Кремль. Тим більше що російської власності в Україні багато. Дуже багато. В одному лише Києві скільки... Але інтереси впливових російських власників можновладцям України ближчі, ніж якісь там земельні ділянки чи квартири простих українців у Криму.

Принципова політична непаритетність шкодить офіційному Києву в багатьох інших сферах. В останні роки незначна українська культурна інфраструктура в Росії була зліквідована

Нещодавно півострів одночасно з Владіміром Путіним відвідав нардеп Віктор Медведчук. І це попри те, що маріонеткова «влада» Криму забороняла туди в’їжджати українським нардепам. Уже кілька років у Крим не може приїхати Сергій Куніцин, колишній голова Ради Міністрів АРК, деякі інші нардепи, які мають родичів у Криму. У Медведчука є маєток під Ялтою. А окупанти вимагають насамперед вилучати ті земельні ділянки українських громадян, що розташовані в прикордонній зоні (практично все узбережжя Криму). Ялта — прикордонна зона. То заберуть маєток у Медведчука? Але конфіскатори залишають лазівку: можна врятувати своє майно, відмовившись від українського паспорта й отримавши російський. То, ймовірно, Медведчук уже встиг це зробити?

 

Принципова політична непаритетність шкодить офіційному Києву в багатьох інших сферах. В останні роки незначна українська культурна інфраструктура в Росії була зліквідована. Згадаймо драматичну долю єдиної української бібліотеки в Москві. Російська влада її розгромила, а директорку відправила під домашній арешт. Утім, навіть сьогодні під час війни проти російської агресії в Україні діє велика кількість російських установ (нібито культурницьких, а насправді розвідувальних і підривних), всіляких контор, банків, центрів тощо. Сама лише специфічна контора Россотрудничество чого варта...

 

Читайте також: Глухий кут

 

На фронті обстріли всупереч усім «перемир’ям» і «припиненням вогню» насправді не припиняються з російського боку. І це тому, що немає адекватної української відповіді, а всілякі мирні конференції, як показує досвід, реально встановленню тиші на фронті не сприяють. Тож росіяни залюбки обстрілюють українські позиції, знаючи, що гідної відповіді не буде й це можна робити безкарно.