Олег Фея

Підточений граніт науки

25 Вересня 2020
Земля, якій 15 тисяч років; Адам як штучно створена людина; кінець світу, що настане через 900 років; дельфіни, за інтелектом рівні людям; створені Богом піраміди. Це лише частина тез із інтерв’ю виданню «Граніт науки» академіка Владислава Гончарука, директора Інституту колоїдної хімії та хімії води.

Інтерв’ю Гончарука збурило наукове середовище: він один із претендентів на посаду президента НАНУ. Людина, що планує очолити найбільшу наукову організацію країни, однак говорить псевдонаукові речі — це скандал. Звання академіка кидає тінь не тільки на його власну репутацію, а й на всю Академію. Слова Гончарука викликали реакцію і з боку НАНУ. Відділення фізики та астрономії, а також відділення хімії Академії засудили його слова як ненаукові й такі, що не личать людині такого звання та суспільного становища. Наприкінці відкритого листа фізиків було звернення до наукових журналістів. Дещо іронічне: беручи інтерв’ю в науковця, потрібно знати принаймні базову шкільну програму й не намагатися роздмухати скандал, який зашкодить тим, що хто в часи скрути намагається осягнути істину. І от з відповіддю «Граніту науки» на це звернення починається найцікавіше.


Відповідь головної редакторки сайту Дар’ї Тарусової, якщо опустити спроби образити підписантів відкритого листа, зводиться до того, що журналісти не винні, вони лише без викривлень передали слова академіка, і це провина НАНУ, що в них такі науковці. Потім редакторка підкреслила, що «Граніт науки» не є українським сайтом, адже він зареєстрований у Латвії, тобто є «міжнародним» виданням (так само як зареєстровані на Кіпрі офшори — міжнародні компанії). До того ж вони ще й «науково-популярне» видання, їхня мета — не піар науковців, а лише пошук твердих (як граніт) наукових фактів. Розберімо ці тези докладніше.

 

Читайте також: Понад битвою


Неадекватно агресивна відповідь журналу зацікавила мене дізнатися більше про цей сайт і його політику. Він справді зареєстрований у Латвії, пише про українську науку російською. У цьому немає нічого поганого, якби не їхнє пояснення такого рішення, нібито «99% людей, які бачать українську мову, одразу перегортають сторінку», «українцям хтось розповів, що в Україні більшість людей читає українською», а «на практиці Україна не думає українською, вона думає лише російською». Далі йде типове «нам немає різниці, якою мовою говорить людина» та інша «какая разница». Справді, якщо взяти все населення Землі, то 99% людей, а то й більше перегорнуть текст українською, бо просто не знають її. Однак те саме станеться і з текстом російською. Таке пояснення, яке не відповідає дійсності (загалом в Україні 73,4% громадян називають українську рідною мовою та лише 22% — російську), вказує, що сайт працює на специфічну публіку — найімовірніше, не на українську. Водночас постійно наголошуючи на своїй «міжнародності», «Граніт науки», за власною ж заявою, «стає інструментом управління громадськими вимогами до науки в Україні».

Людина, що планує очолити найбільшу наукову організацію країни, однак говорить псевдонаукові речі — це скандал. Звання академіка кидає тінь не тільки на його власну репутацію, а й на всю академію


Що ж до тези «подали інтерв’ю без викривлення», то це просто не відповідає стандартам наукової журналістики. Журналіст такого спеціалізованого видання не повинен поширювати псевдонаукові тези, особливо коли їх говорить людина з науковими званнями, бо тоді довіра читачів до таких висловів підвищиться. Інформація, що кандидат у президенти НАНУ поділяє такі погляди, — суспільно важлива. І найкраще, що могли б зробити журналісти «Граніту», — не подавати ці тези прямою мовою без жодної критики, а розібрати їх в окремому матеріалі.


Та й теза щодо відсутності піару науковців не відповідає дійсності. У першому номері журналу, викладеному онлайн, багато статей присвячено Українській академії наук, діяльності її членів та інтерв’ю з ними. Не плутайте з НАНУ — це лише ГО, яке мімікрує назвою під Академію і за невеликий членський збір у кілька сотень доларів роздає звання «почесний академік» та «почесний член-кореспондент». Таких організацій чимало. Мабуть, найвідоміша з них — Нью-Йоркська академія наук. І людей, які тішаться купленими званнями «академіка», — велика кількість. Цікава альтернатива НАНУ, яка, за твердженнями авторів сайту, «торгує ступенями». УАН видає кілька журналів, які до наукових можна зарахувати хіба що за назвою. Серед них — хижацький «Гілея: науковий вісник».

 

Читайте також: DeepMind: оптимістичний погляд у майбутнє

 

Він за гроші публікує все підряд, а торік виграв номінацію «Мурзилка-2019» на конкурсі «Академічна негідність року». До того ж самі члени УАН поводяться щонайменше дивно. Наприклад, Олег Мальцев, голова одеської філії, діяльності якого присвячено кілька статей у журналі, розвиває долеаналіз — маргінальне відгалуження психології, цікаве хіба що з історичного погляду. Самого ж Мальцева деякі видання, як-от одеська газета «Думская», кілька років тому звинувачували в організації тоталітарної секти. Учений секретар УАН Анатолій Скопенко на сайті YouControl записаний як співзасновник ГО «Православний лицарський орден архистратига Михаїла» — дивне захоплення як для науковця.


На мою думку, ця історія показує, що пресслужбі НАНУ потрібно діяти проактивніше. Принаймні щодо рекомендацій, як спілкуватися із журналістами і з якими виданнями краще не мати справ.