Єлизавета Гончарова

«Не нагнітайте і не провокуйте!»

24 Вересня 2020
Не буває виборчих перегонів, у яких так чи інакше не булькне хоч маленька буря в пляшці води щодо мовного питання. Місцеві не виняток, хоча, здавалося б, яким боком? Звісно, формальний привід є. Бо вести офіційну документацію та проводити заходи треба тільки державною мовою.

За цим законом, який так полюбляють згадувати «незлим тихим словом» за будь-якої нагоди чиновники на Донеччині — представники всього «опозиційного», уже кілька років відносно успішно намагаються вести офіційні заходи українською. Активісти, які стежать за виконанням закону, інколи відправляють скарги на його порушення під час заходів чи публічних виступів, і органи місцевого самоврядування змушені визнавати помилки та вказувати порушникам на потребу користуватися державною мовою. Наприклад, у виконанні деяких це здається недолуго та смішно, але згодом спілкування стає дедалі продуктивнішим та грамотнішим. Наприклад, представник департаменту охорони здоров’я Донецької ВЦА, який із початку епідемії COVID-19 щодня проводив брифінги щодо ситуації з інфікуванням та лікуванням у регіоні, попри серйозність теми, інколи ставав об’єктом жартів саме через відсутність досвіду спілкування українською. Але вже через кілька місяців регулярної роботи на велику аудиторію мова чиновника поліпшилася, і зараз уже навіть завсідники трансляцій не намагаються відточувати своє почуття гумору на цій темі. 

 

Таких прикладів багато. В усіх містах Донеччини можна спостерігати, як не тільки нещодавно призначені або обрані, а й чиновники-«динозаври» успішно переходять на державну мову. Це ще раз доводить, що мовне питання — це аж ніяк не про обмеження чиїхось прав, а лише про бажання штучно колупати цю тему задля отримання електоральних балів. Бо це досі один із найменш затратних та простих засобів піару. Чим у цих перегонах не забули скористатися представники традиційно проросійських партій. Вони знов «вимагатимуть права користуватися рідною мовою», наче того права у сфері побутового спілкування позбавили хоч одну людину. Порушуючи закон, вони публікують усі свої рекламні матеріали російською, інколи перекладаючи їх українською дрібним шрифтом. 

 

Читайте також: Мутації шкільного навчання у «ЛНР»

 

 

Що й казати про проведення публічних акцій та заходів, які на Донеччині зараз відбуваються щодня — на щастя, у календарі, за бажання, можна знайти якесь свято чи день пам’яті. Кандидати, які в разі своєї перемоги стануть чиновниками, а отже, будуть змушені виконувати мовний закон, зараз не стримують себе в обіцянках «запретить дискриминацию» та «защитить язык». Хоча всі розуміють, що потім ніхто із сільських депутатів чи голів не матиме ні повноважень, ні часу на такі дивні законотворчі ініціативи на місцевому рівні, які потім будуть визнані незаконними в будь-якому суді. Бо насправді роботи в місцевих обранців і без цього зазвичай дуже багато. Але поки вони ще кандидати, чому б, за звичаєм, не здійняти політичну хвилю?

 

І ця хвиля котиться туди, куди треба. У соціальних мережах мовна боротьба інколи переростає у війну без сенсу. Спробуйте написати українськомовний коментар, навіть з нейтральним змістом, під постом прихильників «опозиціонерів»! Негативної реакції побачите в рази більше, ніж можна помітити, якщо поекспериментувати навпаки — відгукнутися російською під патріотичним дописом. Але інколи це має такий карикатурний вигляд, що хочеться занотувати такий приклад як класичний результат популістського використання мовної теми. Бо коментарі на кшталт «не нагнетайте и не провоцируйте» під статтею місцевого інтернет-видання Донеччини про математично обдаровану дівчину, яка стала переможницею Всеукраїнського мовного конкурсу імені Петра Яцика — це і є та гіпертрофована реакція населення, яке не звикло занурюватися в теми, але полюбляє всюди вставляти свою реакцію. Мовляв, навіщо ви тут знов про «свою українську», коли дівчинка — математик! 

 

Читайте також: По русифікованих містах

 

Редакція спробувала пояснити коментаторам, що математику в коледжі дівчинка вивчала українською, хоча в школі предмет викладали їй російською. І що це спонукало її вивчити українську й потім допомогло стати переможницею серйозного мовного конкурсу. Але навіть це не зупинило обурених коментаторів, що закликали журналістів припинити провокації, бо, на їхню думку, будь-яке згадування переваги української мови — то образа й стигматизація російськомовних. 

 

Ось так і живемо в дивній спотвореній реальності, де закликати до невиконання закону та на власному прикладі це демонструвати — вияв свободи, а пропагувати досягнення талановитих людей, що послуговуються українською, — маніпуляція.