Едвард Лукас

Позбутися вакууму

6 Жовтня 2020
Чи може Франція заповнити прогалину Європи у сфері безпеки? Емманюель Макрон цього тижня відвідає Вільнюс.

Це безпрецедентне втручання високопоставленого іноземного представника у кризу безпеки, що назріває в Північно-Східній Європі, є свідченням того, що президент Франції не дозволить, щоб пандемія створювала перешкоди для його улюбленого прагнення: дипломатії. За останні тижні він також відвідав Ліван (двічі) і взяв участь у саміті на Корсиці.


Три роки тому Макрон сказав, що Європі потрібна солідарність і суверенітет. У першому напрямі прогрес незначний, але помітний: зокрема, зміцніла єврозона. Країни Європи згуртувалися навколо Brexit, не виправдавши сподівань Лондона на те, що ЄС вийде з ладу, поки Сполучене Королівство намагається дати раду з розривом між мріями та реальністю.


Проте в напрямі суверенітету (тобто формування рішучого, надійного, незалежного європейського підходу до світових справ) нічого особливого не відбулося. Президентські вибори у США, що наближаються, видаються виправданням — щоправда, не надто переконливим. Навіщо чекати на Вашингтон? Європа має чим зайнятися. Справді змінюється риторика і, можливо, навіть менталітет. Пані президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн каже, що ЄС мусить бути «геополітичним». Китай нині став офіційним «стратегічним суперником».


Але який сенс?


Через недолугі внутрішні переговори Кіпр (де вважали, що їм пообіцяли жорсткішу лінію щодо видобутку газу Туреччиною у Східному Середземномор’ї) заблокував спільну позицію щодо Білорусі. Вірменія й Азербайджан, схоже, налаштовані на повторне загострення збройного конфлікту (2016 року ескалація цього протистояння забрала життя 200 осіб). Це мало б стати ідеальною нагодою для Європи взятися за Баку, Єреван, Анкару й Москву. Європейська дипломатія в Україні майже невидима. Боснія страждає. Біженці й далі прибувають. Список довгий. COVID-19 також паралізував амбіції ЄС щодо оборони. У наступному семирічному бюджеті закладено €7 млрд (хоча сподівалися на €11,5 млрд на європейську оборону (оснащення й технології) і €1,5 млрд на військову мобільність, що становить заледве чверть від €5,8 млрд необхідних для поліпшення інфраструктури й подолання бюрократі.

Три роки тому Макрон сказав, що Європі потрібна солідарність і суверенітет. У першому напрямі прогрес незначний, але помітний. Проте щодо суверенітету (тобто формування рішучого, надійного, незалежного європейського підходу до світових справ) нічого особливого не відбулося


На тлі паралізованості Брюсселя Німеччина також не виявляє ознак дипломатичного життя. Це може змінити «чорно-зелена» коаліція правоцентристів і захисників довкілля на парламентських виборах наступного року. Та, схоже, на таке чекати надто довго. Іспанія зосереджена на пандемії, Польща — на витівках коаліції.


Отож Франція (за суттєвої підтримки з боку Італії, де можновладці дедалі більше хвилюються через Туреччину) залишається єдиним європейським «важковаговиком», що може заповнити прогалину. Франція — провідна ядерна держава й постійний член Ради Безпеки ООН. Вона заснувала Європейську ініціативу втручання (EI2), до складу якої належать 14 держав і яка покликана посилити потенціал спеціальних місій, що їх може гальмувати бюрократія НАТО і ЄС.
Проблема в довірі. На лютневій Мюнхенській конференції з безпеки я мовчки сердився, коли сидів у залі готелю Bayerischer Hof, поки президент Франції закидав присутніх кліше, банальностями й ілюзіями про Росію: егоїстичний фортель, що приголомшив інші країни Європи.


Справді, переговори із Кремлем не неможливі. Ми навіть спілкувалися з Радянським Союзом Леоніда Брежнєва в розпал холодної війни. Можемо спілкуватися і з режимом Владіміра Путіна. У житті не обійтися без компромісів. Проте головна їх умова така: великі держави Заходу не можуть використовувати маленькі як розмінні карти. Макрон матиме що доводити в цьому напрямі, коли прибуде до Литви.
Йому також належить багато чого дізнатися. Виявивши протягом останніх кількох тижнів солідарність із Білоруссю, литовський народ і політики продемонстрували, що навіть маленька країна має велике значення. Уявіть лише, що буде, коли до цього додасться вагомість Франції.

 

---------------

Президент Європейської Ради Шарль Мішель назвав Brexit частиною «арки нестабільності», що виникла довкола ЄС. За його словами, рішення Великої Британії стало потрясінням для Євросоюзу. Вибір на користь національного суверенітету, на думку політика, було сприйнято як «провал європейської конструкції». Водночас, незважаючи на наближення терміну остаточного розриву між ЄС і Британією, обидві сторони заявили, що поки що дуже далекі від будь-якої угоди. Як зазначив віце-президент ЄК Марош Шефчовіч після зустрічі зі своїм британським візаві Майклом Ґоувом, позиції Великої Британії «далекі від того, що може прийняти ЄС».