Олег Фея

Нобелівка й гендерна рівність

16 Жовтня 2020
За історію Нобелівської премії з фізики лише четверо жінок із 216 лауреатів отримали цю нагороду, до того ж дві з них — за останні три роки.

 Із хімією не набагато краще: від 1901 року було нагороджено тільки сімох жінок, до того ж Марія Кюрі стала першою лауреаткою обох нагород. Цього року всю премію здобули жінки: Емманюель Шарпантьє та Дженніфер Дудні за відкриття методу редагування геному CRISPR/Cas9. А в 2018-му за дослідження «керованої еволюції ферментів» лауреаткою стала Френсіс Арнольд. До нещодавньої дискусії про нові правила «Оскара», за якими номіновані на «Найкращий фільм» стрічки мають відповідати критеріям, що зважають на расу, гендер і сексуальну орієнтацію акторів та знімальної команди, Нобелівський комітет підкинув нове паливо: а чи не став і він орієнтуватися на стать людини при відборі номінантів?


За волею Альфреда Нобеля, премії з фізики, хімії та фізіології і медицини слід вручати за «найбільш значуще відкриття», яке принесло «найбільшу користь людству». Звичайно, цю настанову можна трактувати по-різному, й іноді Нобелівський комітет помилявся в оцінці важливості відкриття та його користі для людства. Наприклад, у 1949-му премію з медицини отримав Антоніо Монішу за «відкриття терапевтичного впливу лоботомії при деяких психічних захворюваннях». Тоді таке рішення критикували багато науковців, адже оригінальна робота Моніша виконана із поганою методологією, і зараз її навряд чи взяв би хоч якийсь пристойний науковий журнал. А саму лоботомію заборонили у практиці через негативний вплив на психічне здоров’я людей і велику кількість смертей після операції. Нині такий «терапевтичний» метод уважають варварським.

 

Читайте також: Нобель з фізики: знайти неосяжне


Але такі випадки поодинокі, і премію справді вручають за великі відкриття. Про те, що винахідницям «молекулярних ножиць» CRISPR/Cas9 дадуть премію, говорили майже одразу після публікації їхньої роботи в 2012 році. CRISPR/Cas9 почали використовувати для редагування геномів рослин, щоб зробити їх, скажімо, більш стійкими до посух, тварин чи впливу бактерій. На основі цього інструменту нині розробляють терапію від раку й намагаються редагувати людські ембріони, «вирізаючи» гени, що відповідають за генетичні хвороби (хоча спроби таких експериментів викликають недовіру суспільства).

Із часом нобеліаток стане ще більше, і пояснення цьому – проста теорія ймовірності. Що більше жінок займають місця у великій науці, бо на початку кар’єри їх не збивають суспільні стереотипи, то більшу кількість відкриттів світового значення вони зроблять. І то кращим стане наше життя, у яке ці відкриття впроваджуватимуть 


Андреа Ґез, іще одна цьогорічна нобеліатка, керує науковою групою, що встановила наявність у центрі Чумацького Шляху компактного об’єкта масою 4 млн сонячних — надмасивної чорної діри. У 2018 році Донна Стрікленд разом із Жераром Муру отримали премію з фізики за технологію створення надкоротких енергетичних імпульсів: найпотужнішого досі фемтосекундного лазера. Зокрема, цей лазер застосовують у медицині як «скальпель»: ним можна робити операції на очах, не завдаючи їм шкоди.


У вартісності цих відкриттів для науки і людства немає жодних сумнівів: вони відповідають умовам заповіту Нобеля. То, може, Комітет навмисне відібрав роботи саме жінок, щоб збільшити їх кількість серед нобеліатів? Насправді пояснення значно простіше й логічніше, до того ж без натяків на конспірологію.


За даними Американського фізичного товариства, у 2017 році у США жінки захистили 20% дисертацій із фізики. У 1997 році — 13%, а в 1967-му — лише 3%. У 1989 році, коли Донна Стрікленд здобула PhD з оптики в Рочерстерському університеті, вона була з-поміж 9% жінок, яким того року у США вдалося здобути докторський ступінь з фізики. За 29 років вона стала третьою нобеліаткою із фізики в історії. Четверта нобеліатка, Андреа Ґез, здобула ступінь у 1992-му в Каліфорнійському технологічному інституті.

 

Читайте також: Недоторканність Гандке

 

Емманюель  Шарпантьє здобула ступінь з мікробіології в 1995 році, а Дженніфер Дудна — у 1989-му. Вони яскраві представниці покоління жінок, яке пішло в науку в 1980-х, із отих 10% жінок із докторським ступенем, які знайшли своє місце в науці. Для нобелівської премії з медицини ця тенденція проявилася ще раніше: із 12 нобеліаток шестеро отримали премії у XXI столітті. Керол Ґрейдер закінчила аспірантуру з молекулярної біології в 1987 році й уже у 2009-му отримала Нобелівську премію за відкриття ферменту теломерази, пов’язаного зі старінням. Норвежка Мей-Бритт Мозер стала PhD із нейрофізіології в 1995 році, а у 2014-му — нобеліаткою за  відкриття клітин, що допомагають мозку орієнтуватися в просторі.


Із часом нобеліаток стане ще більше, і пояснення цьому — проста теорія ймовірності. Що більше жінок займають місця у великій науці, бо на початку кар’єри їх не збивають суспільні стереотипи, то більшу кількість відкриттів світового значення вони зроблять. І то кращим стане наше життя, у яке ці відкриття впроваджуватимуть.