Ігор Лосєв

Як Україна втрачає Україну

21 Жовтня 2020
Книга Дениса Казанського і Марини Воротинцевої «Як Україна втрачала Донбас?», написана вихідцями з Донецької і Луганської областей мимоволі викликала в автора цієї статті, вихідця з Криму, запитання: а як Україна втрачала Крим?

Приблизно так само як і Донбас. Хоча була й своя специфіка. В Криму  від 1991 року базувалося потужне російське військово-морське угрупування. В Севастополі постійно проживало кілька тисяч російських офіцерів зі своїми родинами. На Донбасі  такого не було. Ну а решта не дуже й відрізнялося.

 

Проте  всі помилки і навіть злочини (деякі його дії на цих теренах важко кваліфікувати як щось інше)офіційного Києва за 22 роки незалежності на цих землях досі не зжиті, не припинені, не розкритиковані й не виправлені на території так званої материкової України. Вони тривають, а значить колись можливо доведеться писати книжку « Як Україна втрачала... Україну».

 

Як у Криму, так і на Донбасі десятиліттями було засилля легальної і злісної проросійської антиукраїнської пропаганди. Зокрема в Севастополі на 370 тисяч населення видавалося два десятки газет антиукраїнського спрямування, які можна поділити на патологічно антиукраїнські, активно антиукраїнські і помірковано антиукраїнські. Дещо про їхній репертуар. Ось газета « Русский Севастополь» №1,  за 2006 рік (надруковано в типографії

 

Читайте також: Особливості українського пацифізму

 

«Флаг Родины» Чорноморського флоту РФ). Стаття Євгенія Морозова «Аннексированый Крым»: «Крим захоплено Україною. Ніяких українців немає.Це австрійська вигадка». Встановлення  Україною  свого правління над Кримом і Севастополем є в першому випадку прихованою,а в другому-абсолютно відкритою анексією». « Росія у   зв’язку з волевиявленням населення Криму і Севастополя  повинна відновити свій суверенітет на даних територіях.» Офіційний Київ не звертав  на потік подібних публікацій  жодної уваги.

 

Газета « Русичи», № 10 за 2006 рік: «Україна стає частиною Росії. Це можливо тільки у випадку згуртування навколо цієї мети всіх росіян, усіх людей здорового глузду в Україні, їх активної участі в політичному житті... Виходьте на вулиці. Влаштовуйте акції громадянської непокори злочинному режиму...»

Як у Криму, так і на Донбасі вільно і безперешкодно діяли антиукраїнські партії і організації. Хіба вони не діють нині на  всій території України?

 

Решта в такому ж самому стилі. Але в Києві це нікого не цікавило крім окремих  громадянських активістів. А були ще й  місцеві телеканали, сказати б « Зомбі-TV» котрі теж саме пропагували з відеорядом. Хіба нині в Україні в цьому сенсі щось змінилося? Ні. Кримська і донбаська антидержавна інформаційна методологія поширюється на цілу державу. Нещодавно подивився телеканал «ZIK». Там йшлося про спільні навчання українських і британських військових. Позиція ZIK цілком відповідала позиції Кремля. Лунала несамовита критика НАТО та контактів цієї організації з Україною.  Такої гострої, «погромної» критики Росії на ZIK не буває ніколи.ZIK сіяв недовір’я та неприязнь до НАТО. За часів президентської каденції Віктора Ющенка аналогічна істерія була у відповідній пресі під час спільних навчань українців і західних партнерів ( «Сі Бріз»). Тоді у кримському місті Феодосії місцеві проросійські елементи вийшли на вулиці. Навчання було зірвано. Ющенко тоді не наважився на відсіч.

 

Читайте також: Нове коло російської агресії

 

Як у Криму, так і на Донбасі вільно і безперешкодно діяли антиукраїнські партії і організації. Хіба вони не діють нині на  всій території України? Сьогодні мають свої фракції в парламенті такі структури як ОПЗЖ. Ніхто раніше і ніхто тепер не порушує питання про припинення їхньої діяльності. Один з лідерів ОПЗЖ Медведчук перебуває під санкціями в США, а в Україні до нього немає жодних претензій.

 

Вільно діє партія Шарія. Ось саме так було на Донбасі та в Криму, внаслідок чого вони опинилися там, де вони опинилися. І в цьому важко звинувачувати лише адміністрацію Зеленського, бо така ж приблизно ситуація була за адміністрації Порошенка. Бо той таки Медведчук був призначений українським перемовником у Мінську саме Порошенком. Це питання якось у телестудії задали нардепці від «Європейської солідарності» Софії Федині. Федина, незважаючи на зовсім інші погляди, в дечому дуже подібна до пропагандистської «пасіонарі»ї  « Слуги народу» Мар’яни Безуглої ,котра не бачить  жодних недоліків у діяльності правлячої партії. А Федина не визнає жодних хиб у діяльності обожнюваного Петра Олексійовича. Проте на запитання вона була змушена відповісти, що Медведчука як перемовника від України зажадав Путін, відмовляючись в іншому разі від перемовного процесу. Дивно, як можна одній державі визначати пул переговірників від іншої держави? Отже, хиби київської політики на Донбасі та в Криму не лише не подолані, а поширені на цілу територію України.