Максим Нестелєєв

Нам брешуть: Земля — пласка!

27 Жовтня 2020
Погодьтеся, доволі дивно чути, що у ХХІ столітті хтось досі вірить, наче Земля пласка. Ще в добу античності філософи (найпершими, мабуть, піфагорійці в VI ст. до н.е.) довели, що Земля має форму сфери чи кулі. Аж ось минуло дві з половиною тисячі років, людина злітала в космос, наука сягнула неабияких висот, а кілька десятків тисяч людей переконані, що ми живемо на пласкому диску й НАСА бреше.

Чому такі уявлення виникали в сиву давнину — зрозуміло. Спочатку люди жили на невеликому клаптику земної поверхні й далеко не мандрували, а викривлення тієї частини простору, яка їм була відомою, дійсно незначне, тобто ця поверхня, якщо на неї глянути, видається майже пласкою. Це, до речі, чудовий приклад у суперечці про суб’єктивну й об’єктивну істину: суб’єктивно в давні часи не було помилкою сказати, що земля пласка, адже не існувало наукових підтверджень протилежного. Однак це аж ніяк не суперечило об’єктивному факту, що Земля кругла, що стало очевидним уже за Аристотеля під час простого споглядання кораблів у морі, які поступово «поринали за обрій». 
Однак не всі дивилися на ці подорожі оптимістично, і щонайменше аж до ХІІІ століття побутувало уявлення, що можна допливти до краю Землі та звідти впасти. Зокрема, таку версію смерті Одіссея оповідає Данте у своїй «Божественній комедії», коли поміщає його в Пекло до нечестивців, головним гріхом яких є допитливість. Загалом ця ідея виявилася надзвичайно плідною в літературі: наприклад, англієць Террі Пратчетт видав понад 40 книжок у серії «Дискосвіт», де дія, відповідно до назви, відбувається на пласкій Землі, що лежить на спинах чотирьох слонів, які стоять на величезній черепасі.

 

Читайте також: Життєрадісні й некомпетентні


У 2018 році на Netflix вийшов документальний фільм «Що там за кривою?», у якому змальовано діяльність Товариства пласкої Землі, лідером якого є американець Марк Саржент. Він переконаний, що ми живемо у світі, побудованому за принципом фільму «Шоу Трумена», де інстанціям, «значно впливовішим за президентів», вигідно приховувати правду, зокрема ту, що на Місяць ніхто ніколи не літав, а відео висадження на супутник Землі зафільмував Стенлі Кубрик у голлівудських павільйонах. У документалці також показано кілька експериментів, які роблять послідовники ідей Товариства, щоб довести свою правоту, однак усі вони закінчуються невдало: Земля вперто відмовляється бути диском. Найцікавіше, що головним аргументом «пласкоземельників» є такий контраргумент: якщо наша теорія — це цілковита дурня, то чому в неї стільки прихильників і чому їх стає дедалі більше?

людина оточує себе новітніми винаходами, які полегшують їй життя, і водночас опиняється серед приладів і явищ, які не дуже розуміє, а тому поступово починає їх боятися. що складнішими стають технології, то примітивнішим — наш страх


За підрахунками National Geographic, у 2019 році 2% американців вірили в те, що Земля має форму диска. Нібито незначний відсоток, але у приблизному підрахунку це аж 6,5 млн осіб. Звичайно, активних пропагандистів значно менше, проте така кількість виразно підтверджує наявність зворотного руху в розвитку цивілізації. Сучасні антинаукові рухи є частиною різноманітних теорій змов, які самі по собі доволі безпечні, принаймні поки їх підтримує меншість, що не здатна впливати на державну підтримку науки. Та ще й усім теоретикам змов важливіша увага до власних персон, аніж стрункість і доскональність їхніх поглядів. Так у «Що там за кривою?» змальовано запеклу боротьбу між Метом Паверлендом, колишнім лідером Товариства пласкої Землі, і теперешнім лідером Саржентом. Паверленд із різних причин поволі розгубив свою популярність і нині виступає з промовами та лекціями не про Землю як плаский диск, а з гнівними звинуваченнями на адресу Марка і його поплічників, які, на його думку, продалися ЦРУ, ФБР і НАСА й намагаються розвалити рух ізсередини.


Науковці, яких запросили виступити в цьому документальному фільмі, усі як один бояться того, що людство поступово сповзає в нове Середньовіччя, обскурантизм і луддизм, адже якщо відкинути наукові здобутки, то ми залишимося беззахисними перед непізнаваним світом. Проте проблема полягає в дещо іншому й саме науковий прогрес, хоч це й дивно, винен у тому, що в майбутньому зростатиме кількість людей, які виступатимуть проти самої ідеї поступу та розвитку. Чому так відбуватиметься, найвиразніше пояснив Дон Делілло в романі 1985 року «Білий шум». У ньому на прикладі однієї родини описано суспільство 1980-х із його просто фанатичним обожненням телебачення, зворотним боком якого є така парадоксальна ситуація: сучасна людина оточує себе новітніми винаходами, які значно полегшують їй життя, і водночас опиняється серед приладів і явищ, які не дуже розуміє, а тому поступово починає їх боятися. Природною реакцією на незрозуміле є страх: повернення до архаїчного стану реагування без усвідомлення своїх реакції.

 

Читайте також: Наслідуй імітатора

 

Інакше кажучи, неконтрольоване споживання призводить до посилення впливу наших первісних інстинктів, тобто що складнішими стають технології, то примітивнішим — наш страх. Водночас, як засвідчив документальний фільм від Netflix, усі прибічники антинаукових концепцій легко переходять від однієї теорії змов до іншої, адже віра не потребує доказів. «Вірую, бо абсурдно», як сказав колись християнський філософ Тертуліан, коли розмірковував про долю Ісуса Христа: смерть Сина Божого ймовірна, бо безглузда, а його воскресіння безсумнівне, бо неможливе.

Недовіра до розуму існує паралельно з вірою в те, що тільки розум може врятувати нас від хаосу. Так і протиотруту роблять із отрути. І, щоб ви знали, форма Землі — таки справді не куля чи сфера, а геоїд.