Ігор Лосєв

«Держава соціологів»

29 Жовтня 2020
Колись античний філософ Платон мріяв про державу філософів, у якій мудреці керували б усіма процесами.

Будучи дипломованим філософом, кандидатом філософських наук і добре знаючи свій цех, я категорично не хотів би жити в такій державі.

Адже держава — явище практичне, а філософи за визначенням мають бути теоретиками. І хоча Нільс Бор казав, що немає нічого практичнішого за добру теорію, повсякденна рутинна державна діяльність, тобто необхідність щодня справами відповідати на сотні найрізноманітніших питань, вимагають особливого типу людей: абсолютно практичних, які навіть на один сантиметр не відходять від реальності, натомість мислять тут і зараз.

Отже, є підстави підозрювати, що держава філософів у разі її створення виявилися б неспроможною, нефункціональною й вельми неуспішною.

Проте в Україні після перемоги «зеленітів» на виборах 2019 року здійснюється дещо інший соціальний експеримент: створення «держави соціологів»... Чинна влада захопилася соціологічними дослідженнями з будь-якого приводу, вбачаючи в соціології універсальну «відмичку» до всіх суспільних проблем. Влада вважає, що завдяки соцдослідженням тримає руку на пульсі настроїв суспільства, як колись Сталін, а потім Хрущов щиро вірили, що зможуть розв’язати продовольчу проблему й досхочу нагодувати величезну країну, якщо підтримають експерименти «народного академіка» Трохима Лисенка. Звісно, соціологія, на відміну від того шарлатанства, наука серйозна. Але навіть таку науку не варто розглядати як усемогутній важіль розв’язання всіх проблем і віднайдення відповідей на всі запитання.

 

Читайте також: Логіка вибору

 

По-перше, громадська думка надзвичайно мінлива, майже як артеріальний тиск у людини. На неї впливають безліч чинників. Та й визначити її нелегко. А ще ж є величезні об’єктивні можливості маніпулювати відповідями респондентів і застосовувати щодо них певні психологічні прийоми.

Соціолог, будучи не святим, а звичайно живою людиною, не завжди наважується псувати настрій замовникові та повідомляти не те, на що він сподівається. Тим паче, є чимало відносно чесних способів «пристосувати» відповіді людей до бажань замовників. Особливо великі можливості тут відкриває формулювання запитань. Одне й те саме можна спитати по-різному. І результат буде суттєво іншим.

Інколи в сучасній Україні «зеленітам» і особливо президенту набридає бути лише споживачами соціологічної продукції і хочеться самим виступити в ролі соціологів. Зокрема, як зараз із пропозицією «5 питань» від Зеленського. Ось одне з них: «Чи підтримуєте ви створення вільної економічної зони на території Донецької та Луганської областей?». По-перше, абсолютна більшість громадян України не знає, що таке вільна економічна зона. А по-друге, наскільки я розумію, тут завжди йдеться про якісь пільги та привілеї для певної території за рахунок інших територій. Тому правильніше було б сформувати запитання дещо інакше: «Чи згодні ви сплачувати (через систему оподаткування) певну суму за створення вільної економічної зони на теренах Донецької та Луганської областей?». Немає сумнівів, що відповіді були б суттєво іншими. Чи питання про «найвищу міру покарання» (зараз в Україні це довічне ув’язнення) за корупцію у великих розмірах. Краще б уже просто запитати про запровадження смертної кари для найбільших корупціонерів. Звісно, більшість її підтримала б. І що тоді владі робити з таким народним волевиявленням? Як у разі імплементації бути з членством України в європейських організаціях, адже виженуть...

 

Читайте також: На цифрових манівцях

 

Соціологічні опитування, якими влада виправдовує свої дії, дають можливість зняти з себе відповідальність і вчиняти на власний розсуд, постійно прикриваючись «волею народу», якою можна маніпулювати, яку можна «редагувати», до якої можна ставитися вибірково.

Якщо влада відчуває такий величезний «пієтет» перед бажаннями народних мас, то чому б не поцікавитися, скільки українців сьогодні підтримують перебування пана Зеленського на посаді президента України? І поєднати таке опитування з місцевими виборами й запитаннями господаря Банкової..

Але на вулиці Банковій самі вирішують, яку «волю народу» брати до уваги, а яку — ні. «Зеленіти» з їхніми «народними ініціативами» діють у стилі політиків «третього світу».

Багато років тому російська журналістка Юлія Латиніна справедливо зазначила: «У злиденних країнах успішний політик повинен бути популістом і демагогом. А це спотворює демократію».

Проте за все те, що сталося і ще станеться в Україні, відповідатиме не соціологія, а конкретні особи з Банкової...