Ігор Лосєв

Чи все може асиміляція?

3 Листопада 2020
Нещодавно спостерігав на екрані цікаву розмову двох журналістів, Віталія Портникова і Вахтанга Кіпіані. Вахтанг запитав колегу про те, чи можна очікувати розпаду Російської Федерації.

Віталій відповів, що не вірить, що подібне станеться через етнічний чинник, бо народи Росії, на його погляд, надзвичайно асимільовані. Це спірне питання. В історії людства неодноразово траплялися випадки, що демонстрували відносність асиміляційних процесів.

Справді, для остаточного приєднання загарбних територій необхідно щось робити з їхнім населенням. Адже саме воно є своєрідною міною уповільненої дії для окупанта. Ідеальний варіант-асиміляція, коли окуповані й асимільовані жителі за певний час визнають свою етнічну спільність з колонізатором, однозначно визнають його мову і культуру своїми, засвоюють його історичні погляди та аргументацію, що виправдовує геополітичну поведінку загарбника.

Проте асиміляція вимагає доволі тривалого часу, інколи століть.

Агресор не завжди має так багато історичного часу.

Геноцид-це швидко, проте викликає в сучасному світі міжнародний розголос і незрідка бурхливу реакцію світової громадськості.

Є ще такий метод як етнічна чистка, відкрита чи прихована, пов’язана з депортацією небажаних етнічних елементів.

 

Читайте також: «Держава соціологів»

 

В сучасному Криму використовують другий варіант етнічної чистки-створення нестерпних етноцидних умов для кримських татар і етнічних українців, що змушує їх «добровільно» їхати з Криму.

Крім асиміляції (знищення повноцінної української і кримсько-татарської освіти та культурної інфраструктури) і етночистки Москва активно практикує керовану зміну етно-демографічного балансу Криму-масоване завезення і сприяння переселенню у Крим громадян Російської Федерації, щоб поступово розчинити в ньому місцеве не дуже надійне населення.

Як засвідчує історія, асиміляція далеко не завжди гарантує успіх асиміляторам. Інколи метрополії здається, що якийсь етнос вже практично не існує, бо він остаточно і назавжди асимільований. Але ці чи інші події демонструють, що це не зовсім так чи навіть зовсім не так.

Лондон кілька століть жорстоко асимілював ірландців, спромігся позбавити їх рідної мови(сьогодні на острові Ейре ірландською розмовляє мізерний відсоток населення),намагався зробити місцевих католиків британськими протестантами (це вдалося тільки в північній Ірландії),проте в ХХ ст. здавалося геть асимільована і етнічно знесилена Ірландія таки знайшла в собі сили стати незалежною державою і нацією.

 

Читайте також: Логіка вибору

 

Такими ж самими назавжди асимільованими вважали в ХІХ і початку ХХ ст. чехів, їх трактували як безперспективний етнос, який закінчує своє історичне існування і має розчинитися в німецькому етнічному «морі». Самі чехи казали про себе: « ми єдиний слов’янський народ із західноєвропейським стилем життя». А сусіди жартували про них: « Чехи - це німці, які розмовляють слов’янською мовою». І важко було думати по-іншому, коли Прага була абсолютно німецькомовною, а чеська поширювалась хіба що в глибинці, в  провінції. Маркс і Енгельс радили чехам не пручатися і якнайшвидше в інтересах пролетаріату «злитися в екстазі» зі значно міцнішими і численнішими німцями. Однак уже у 30-ті роки ХХ століття Прага стала чеськомовною, а чехи національно відродилися і не шкодують про це.

Зрештою, зовсім нещодавно українці вважалися однією з найбільш асимільованих націй колишнього СРСР. Під час «обговорення» радянської «брежнєвської» конституції Радянського Союзу саме з України був великий потік звернень і закликів скасувати всі радянські республіки як анахронізм. У тій партійній державі існувала система «других секретарів» компартій республік. Першого секретаря  знаходили серед корінного народу відповідної республіки (чому власне такі протестні виступи в 1986 році почалися в Казахстані, коли Москва призначила першим секретарем ЦК компартії цієї республіки замість казаха Кунаєва росіянина Колбіна, який навіть не був уродженцем Казахстану),а другий секретар завжди був росіянином, людиною центру, який мав стежити за першою особою і постійно інформувати Москву про республіканську ситуацію.

 

Читайте також: На цифрових манівцях

 

В Україні наприкінці 70-х - у 80-ті роки ХХ ст. другими секретарями ЦК КПУ інколи ставали етнічні українці чи місцеві уродженці, що було порушенням загальносоюзного правила. В Москві на той момент уже вважали Україну настільки асимільованою, що на погляд «московських бояр»(як висловлювався у вузькому колі Володимир Щербицький) вона не потребувала такого надто вже жорсткого контролю як інші республіки. Глибина цієї московської помилки стала очевидною 1 грудня 1991 року, коли 90% нібито асимільованих проголосували за незалежність України. Тому не варто перебільшувати рівень асимільованості народів РФ. Полковник армії Чеченської республіки Ічкерія Хусейн Ісханов у студії «Захід» телеканалу «Еспресо» сказав, що спілкувався з багатьма казанськими татарами, бурятами, башкирами і всі вони мріють відокремитися від Росії і розпочати самостійне життя Так це чи ні ми побачимо, коли в РФ спалахнуть справді бурхливі події…