Тетяна Микитенко

Баба да?

16 Листопада 2020
«Партія повинна бути сексі, вона має збуджувати», — таку політику «Слуги народу» понад рік тому виголосив прямо з трибуни голова партії Олександр Корнієнко, і відтоді щось пішло не так.

 Усе відбулося у традиціях фільму категорії С: коли хотіли сексу, а вийшов сексизм. І ось упродовж усього свого відносно недовгого існування «слуги» прямолінійно й послідовно демонструють повний спектр талантів у цій царині: від «аналу — табу» до «корабельної сосни».


Вичленувати, на якому саме етапі все полетіло шкереберть, важко:
— іще до депутатської присяги, коли Бужанський назвав журналістку «тупою вівцею», а Дубінський його в цьому підтримав?
— під час «робочих» листувань на тему витоків кар’єри Олександри Клітіної, що чомусь спровокувало її звільнення, а не відставку тих, хто її обговорював?
— чи, можливо, тоді, коли до лав партії прийняли засудженого за зґвалтування Іванісова — тут варто визнати, що він це приховував, тому, може, тоді, коли його не позбавили мандату, хоча інформація стала загальновідомою й могла стати причиною?

 

Читайте також: «Мєжду намі пальба»


Зрештою, байдуже, коли все почалося. Важливо, що ми надто стрімко пірнули в дуже специфічний світ політики з присмаком аналітики на прикладі гумових ляльок і України як насоса (так, це Тищенко) і далі туди занурюємося.
І не те щоб це занурення відбувалося лише з негативних причин, а навпаки — українське законодавство вдосконалюється, зокрема щодо забезпечення рівного доступу до політичного представництва, і тепер, коли Виборчий кодекс передбачає суворі гендерні квоти, партіям доводиться зважати на таку вимогу. Інша річ, що досвіду з адекватного ставленням до присутності жінок у політиці бракує нам усім, а не лише партійцям нашвидкуруч зліпленого утворення.
«Вам би гарного чоловіка, а не в політику йти», «Іди заміж і дітей народжуй, поки можеш, а в політику бабусею підеш, коли наберешся досвіду», «Гарна дівка, тільки що вона розуміє в управлінні містом», «А інших розваг, окрім депутатства, немає?» — варіацій засуджень у відповідь на спробу будь-якої жінки розпочати політичну кар’єру в нашій країні безліч, до того ж найчастіше вони крутяться довкола отого визначального слова «жінка / дівчина» як переконливої характеристики абсолютної профнепридатності. І так, ніби таких настроїв бракує нашому суспільству, цього політичного сезону «слуги» щедро досипали упереджень і стереотипів ще й зі свого боку.

Ми досі живемо у світі, де зневажливі фрази штибу «баба да», «корабельна сосна», «жінки — туристичний бренд» не ставлять хрест на репутації і кар’єрі автора висловлювань


Зокрема, той самий Корнієнко визнав, що «певна гендерна проблема» є, і його партія цю проблему розв’язує. Та тільки робить це специфічно: «Ми заборонили висувати нянь, коханок тощо, так. Ми хотіли б, щоб у наших списках були жінки, які свідомо йдуть у місцеву політику». Тобто нянь і коханок не висували тому, що партія заборонила, а раніше можна було? Після такого висловлювання стереотип щодо представництва жінок у політиці та шляху, яким вони туди потрапляють, лише вкорінюється на словах про «нянь і коханок», хоча водночас Корнієнку для балансу варто було б наголосити на проблемі «весільних фотографів та інших коміків». Можливо, проблема зовсім не у статі? Може, питання в тому, що в партії взагалі є «певна проблема» з набором команди, а тому набирають вони абикого, хоч би й Олега Філімонова?


Окремого фейспалму заслуговує те, що на цих місцевих виборах партія зробила зі своїм головним жіночим обличчям Іриною Верещук. Закріплюючи зневажливі стереотипи про жінок у політиці ротами одних, ротами інших «слуги» оголошували, що мером Києва має стати жінка, бо ж Ірина Верещук — жінка, а тому час уже мером стати жінці, бо жіночого мерства столиця ще не бачила. На цьому гендерно забарвлені аргументи завершилися, і не дуже зрозуміло, навіщо було їх починати. Підкреслювати той факт, що Ірина — жінка, заради самого факту — це намагання зіграти партію в шахи з допомогою кубика Рубіка. Отож кампанія Ірини Верещук стала не важелем проти гендерних упереджень суспільства, а, навпаки, закріпленням підходу до розкриття суті жінки-політика через колір її сумочки, висоту підборів та якось особливо оформлених сторінок у соцмережах. Дещо схожим став ефект масової ходи в політику дружин (Порошенка, Кулеби, Ляшка, Насірова). Тут прослідковується чітке бажання зіграти на стереотипі «мати-дружина-берегиня», та чи не закріплює така тактика за жінками їхнє неавтономне від чоловіків місце під політичним сонцем?

 

Читайте також: Кров, піт і компроміс

 

На жаль, поки що українкам легше потрапити до парламенту США (а на останніх виборах Вікторія Спартц справді перемогла на виборах у Палату представників Конгресу США), ніж посісти помітні політичні позиції в Україні й не стати водночас яскравим винятком, як це десятиліттями було з Юлією Тимошенко. Справді, коли Камала Гарріс стала віцепрезиденткою США, на українських виборах відсоток жінок серед кандидатів у міські голови по Україні становив скромну цифру 16, а відсоток переможниць у містах обласного значення наблизився до нуля. Так, ми досі живемо у світі, де зневажливі фрази штибу «баба да», «корабельна сосна», «жінки — туристичний бренд» не ставлять хрест на репутації і кар’єрі автора висловлювань. Водночас терпимість до всіх названих явищ стає дедалі меншою, а дискомфорт, якого зазнають ті, хто вдається до колись звичних сексистських прийомчиків, щоразу зростає — загальні тенденції однозначно змінюються, настрої суспільства невтримно еволюціонують. Та що вже там — насправді «корабельною сосною» в колективній пам’яті назавжди залишиться сам Корнієнко.