Костянтин Москалець

Опале золото мовчання

21 Листопада 2020
Листопад — найкращий час вимкнути смартфон і, залишивши його вдома, вирушити мовчати безлюдними парками або безлистими лісами. Байден без вас не пропаде, Трамп, слід зауважити, також.

Америка втримається, та й Україна вистоїть у нерівній боротьбі з (потрібне вписати). А от ви без себе в ролі химерного однорукого овоча, що виріс як черговий — один із-поміж мільярдів — додаток до чергової операційної системи, довго не протягнете. Листопад точить ніжні, витончені пахощі опалого листя, що щемко нагадують про безповоротну ваніль минулих днів і примхливу Miss Dior весен. Листопад довірливо показує спорожнілі пташині гнізда, демонструє порожні екрани сакраментальної тиші, такої незвичної після безтурботного літнього щебетання, воркотання, тьохкання. 


У листопаді добре читаються трактати Майстра Екгарта і Томи Аквінського та легко блукається лісовими шляхами Гайдеґґера, які в пору літнього квітування сонячних спокус здавалися вкрай непрохідними й надміру темними для звично, на жаль, розпорошеного і віддаленого від себе людського розуму. Майстер Листопад, завдяки якому небо стає ближчим і ріднішим, просвічуючи ласкавою блакиттю приязного трансцендентного, а життя — у стократ важливішою і значущішою подією, ніж здавалося легковажному квітню.

 

Читайте також: Про нервових святих


Листопад — побратим березня. Вони подібні, як брати-близнюки, рідні у своїй бідності. Може, тому, дивлячись на майже вивершену скульптуру ще одного прожитого року, згадуєш слова Рільке, присвячені майстерням Родена — або ж майстерням Бога під виглядом Роденових: «У нього кілька ательє: відоміші, де знаходять його відвідувачі й листи, а ще інші, відлюдні, про які ніхто не знає. Це келії, голі, бідні приміщення, запилені й похмурі. Але їхня бідність — ніби велика, похмура бідність Бога, коли в березні прокидаються дерева. Щось є в ній схоже на провесну: тиха передвістка, глибока поважність».

Америка втримається, та й Україна вистоїть у нерівній боротьбі з (потрібне вписати). А от ви без себе в ролі химерного однорукого овоча, що виріс як черговий додаток до чергової операційної системи, довго не протягнете


Велична, похмура бідність листопаду кричуще зрима в своїй німій повноті, як порожні руки жебраків, простягнені до нас звідусюди. Усе вродило, усе нам віддано, усе нами отримано. Настає запаморочливо затяжна пауза віддиху в ніщо і в нікуди. Все попереднє життя пролітає перед заплющеними очима, як стрічка чорно-білого кінофільму з тільки тобі дарованим сюжетом буття, ніколи не відтворюваним удруге, тільки тобі належним гостинцем Різдва і смерті, дата якої записана невідчитуваними поки що рунами та ієрогліфами голих верховіть. 


І перш ніж груди знову зроблять повний вдих, перш ніж розпочнеться незвіданий цикл наступного року з його новими дарами, плодами і спокусами, ти, скуштувавши порожняви затамованого екстазу, зрозумієш, що слід теж навчитися мовчати так, як мовчить опале листя під ногами, як мовчать тумани між соснами, як книги старих майстрів німують, нерозгорнуті, безшумно промовляючи інакшою мовою — мовою прощального жесту і безпорадного погляду, яким, проте, не знищують.

 

Читайте також: Сон розуму породжує чудовиськ

 

Листопад — місяць поминання наших померлих, місяць безгомінного сяйва жалобних свічок на цвинтарях, місяць, коли November нагадує своїм звучанням Nevermore. Висока осінь стоїть над нашими містами, над нашими землями і, незважаю­чи на всю її просторість, тут нема місця для багатослів’я і дріб’язковості, для облудної мани, що засліплює очі безліччю моніторів і дисплеїв. 


У листопаді рано темніє. У листопаді рано стає справжньо. І саме в листопаді ти переконуєшся вкотре за життя, що мовчання — золото. Платиш ним безугавним баляндрасникам на телевізійних екранах марноти, політологам і маркетологам, усім, хто так безцеремонно настирливо вимагає твоєї уваги, не розуміючи, що в листопаді вся увага належить… листопаду.


Повернувшись додому, ввімкніть свій смартфон і зателефонуйте одній-єдиній людині в осінньому світі — саме тій, яка не вважатиме вас божевільним, коли ви промовите злегка хрипким після тривалого мовчання голосом слово, теж одне-єдине: л и с т о п а д. Вона, та людина, зрозуміє вас одразу й повністю, і мовчки погодиться цілковито, аякже.