ОНУХ

Суперечка

22 Листопада 2020
Здатність кожного з нас як актора в «драмі життя» щось виконати та зрозуміло розповісти великою мірою визначена тим, що ми ніколи не є чимось більшим (а часом є навіть дечим меншим), аніж лише співавторами наших наративів.

У своїй уяві ми можемо переживати будь-які події, які тільки здатні уявити. А в житті, як зауважили і Аристотель, і Енґельс, ми завжди перебуваємо під якимсь примусом. Виходимо на сцену, якої не проєктували, і стаємо частиною сюжету, якого не вигадували. Кожен із нас, будучи героєм своєї драми, відіграє другорядну роль у драмах інших людей. А кожна з наших драм ще й накладає певні обмеження на драми інших. Беручи участь у «сучасних політичних дебатах», ми хочемо думати про себе як про учасників суперечки або дискусії, але не війни. Як зазначив відомий британський філософ-мораліст Алесдер Макінтайр у своїй книжці «Після чесноти»(«After Virtue», 1981), невирішуваність сучасних моральних суперечок полягає, серед іншого, і в тому, що наші етичні переконання відірвані від моральної традиції, в якій ми засвоюємо їх. Критерії вирішування всіляких, а не тільки сучасних моральних суперечок ми черпаємо з належності до конкретної моральної традиції. На моральну традицію спирається не тільки теоретичне знайомство з «цінностями», а й уміння ідентифікувати їх і застосовувати на практиці, яке ми набуваємо завдяки вихованню, що охоплює ще й участь у певних видах практичної діяльності.


Тим часом сучасні суспільства — це суспільства, в яких ми вивчаємо різні системи «цінностей», проте не дотримуємось послідовної відповідності жодній конкретній моральній традиції. Насправді ми провадимо нескінченні порожні «світоглядні» суперечки, які, проте, не мають критеріїв вирішення.

 

Читайте також: Comeback


У суспільстві, де вже немає спільного для всіх уявлення про громадське добро, яке набирає форми конкретного людського добра, стає неможливою об’єднавча концепція такого добра. З огляду на неможливе тепер обмеження кількості заражень вірусом COVID-19 «Кабінет Міністрів України погодив рішення щодо запровадження карантину «вихідного дня», а також підтримав перехід до загальнодержавного карантину з обмеженнями, які відповідають «помаранчевому» рівню епідеміологічної небезпеки. Введення повного локдауну в країні неможливе, адже, за розрахунками Міністерства економіки та Міністерства фінансів, цього не витримає українська економіка.

 

«Так, рішення непопулярне, проте мова йде про життя та здоров’я людей. Головне завдання на сьогодні — розірвати ланцюг передачі вірусу та знизити навантаження на медичну систему України, щоб уникнути колапсу, який ми спостерігали в країнах Європи навесні», — наголосив Максим Степанов».

Сучасні суспільства — це суспільства, в яких ми вивчаємо різні системи «цінностей», проте не дотримуємось послідовної відповідності жодній конкретній моральній традиції. Насправді ми провадимо нескінченні порожні «світоглядні» суперечки, які, проте, не мають критеріїв вирішення


Не довелося довго чекати на гучні голоси спротиву, які розкритикували дії уряду. Деякі міста відмовилися від виконання постанови уряду, а найбільш завзяті місцеві діячі подали позови до суду про скасування дій центральної влади, які, на їхню думку, не узгоджуються з правом.


Щоби ця акція мала солідну підтримку, 229 представників інституцій культури Львова усіх рівнів підпорядкування виступили з відкритим листом до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля щодо недоцільності впровадження карантину «вихідного дня».


Пояснюючи свої мотивації, вони, серед іншого, пишуть:
«Посилені обмежувальні заходи «вихідного дня» стануть сильним нищівним ударом для галузі культури. Театри, кінотеатри, музеї, концертні організації зазнають найбільшої шкоди вже зараз, а в нових умовах будуть змушені практично припинити свою основну діяльність. (…) Це є великою загрозою для культури загалом, завдасть економічних та моральних збитків, а також загрожує психологічній стабільності людей».


У квітні міжнародний колектив науковців — Генрі Гейл (Університет Джорджа Вашинґтона, США), Володимир Кулик (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, Україна), Ольга Онух (Манчестерський університет, Велика Британія), Ґвен Сасс (Центр східноєвропейських і міжнародних студій (ZOiS), ФРН) — опублікував результати загальнонаціонального репрезентаційного телефонного опитування українського населення, проведеного в квітні 2020 року в рамках проєкту «Ідентичність та кордони в процесі змін (Identity and Borders in Flux, IBIF) на прикладі України».

 

Читайте також: Молодвіж


Серед багатьох запитань, які ставили респондентам, знайшлося й таке: «Щоб належним чином відповісти на кризу, пов’язану з коронавірусом, уряд, імовірно, повинен буде найближчим часом скоротити видатки в інших галузях. Будь ласка, скажіть, в якій із них, на Вашу думку, слід насамперед скорочувати витрати, якщо доведеться робити вибір?


ОДНА ВІДПОВІДЬ: 1. Культура — 31,61%. 2. Освіта — 2,18%. 3. Пенсії — 0,84%. 4. Армія — 6,10%. 5. Субсидії для шахт та іншої важкої промисловості — 9,37%».


Респонденти дали дуже конкретну відповідь на екзистенційний біль культурних середовищ України. Не маю сумніву, що представники уряду чудово знають про це, тож за часів пандемії їх не налякати відкритими листами обурених представників культурних середовищ. Підсумовуючи нинішню ситуацію з карантином «вихідного дня», я дозволю собі перефразувати думку цитованого вище британського філософа Алесдера Макінтайра: «Невирішувана моральна суперечка перетворилась на конфлікт, який вирішують тільки засобами примусу і сили». Я закінчу цитатою зі статті, написаної лише кілька місяців тому: «Блез Паскаль, як і годиться вдумливому філософові та математику, зауважив, мовляв, усі нещастя людства походять від того, що люди не вміють сидіти спокійно самі в кімнаті». Поява коронавірусу переводить думку французького філософа в новий вимір.