Ігор Лосєв

Небезпечний союзник

10 Грудня 2020
Результати останньої (за часом, а не взагалі) Карабазької війни між Вірменією і Азербайджаном дають багато поживи для роздумів і висновків, що виходять далеко за межі регіону Південного Кавказу.

Передовсім вони показують, наскільки хисткими є надії на підтримку Росії. Вірменія не підготувалася до цієї війни належним чином, бо надто покладалася на Росію. Однак ні членство в Організації договору колективної безпеки, ні наявність російської військової бази у Вірменії не врятували офіційний Єреван.    

 

     

В одному телевізійному сюжеті з вірменської столиці літній вірменин сказав із гіркотою і сумом: «Росія знову зрадила нас, як і сто років тому». Що він мав на увазі? На початку ХХ століття території північного сходу Османської імперії було заселено переважно вірменами: це була так звана Західна Вірменія. Велося там вірменам не дуже добре (як і грекам, курдам, болгарам та іншим), але якось вони там жили, працювали, робили кар’єри. Назагал вони були не зовсім повноправними жителями Османської імперії — її підданими. Коли в 1914 році почалася Перша світова війна і російська армія розгорнула наступ проти Туреччини (союзника Німеччини, Австро-Угорщини і Болгарії), вірмени Османської імперії побачили в цьому свій історичний шанс. Вони заходилися активно допомагати російській армії, формувати озброєні загони на її підтримку, організовувати повстання тощо. Сприяння вірмен Росії було величезним. Чимало представників цього народу як на заході, так і на сході Вірменії стали офіцерами і солдатами армії Російської імперії.

 

Читайте також: Замість ритуальних танців

 

Привертає увагу той факт, що такі видатні діячі вірменського національного руху, як Драстамат Канаян і Місак Торлакян, під час Великої війни були російськими офіцерами: Канаян — полковником, Торлакян — капітаном. Згодом Канаян стане генералом Вірменської республіки. Таких випадків було чимало. Вірмени дуже підтримали Росію, але сплатили за це жахливу ціну. Османська імперія звинуватила їх у державній зраді, і це стало однією з причин, а точніше приводом для страхітливого геноциду 1915 року. І як же Росія віддячила вірменському народові? Червона Російська Федерація, щоб догодити лідерові Туреччини Мустафі Кемалю, віддала йому всю Західну Вірменію, а населений переважно вірменами Нагірний Карабаґ — Азербайджану. Навіть священний національний символ вірмен гора Арарат залишилася на турецькій території і була присутня лише на гербі Вірменської радянської соціалістичної республіки.

 

На початку 20-х років минулого століття грецька армія успішно наступала в Туреччині, контролювала Константинополь, взяла Смірну (Ізмір). Греція завжди мала особливі взаємини з Росією на культурно-православному ґрунті. Однак Росія надала величезну допомогу туркам: 10 млн рублів золотом, стрілецька зброя, гармати. Військовими радниками турецької армії стали Міхаїл Фрунзе і Клім Варашилов. Постраждали й курди, які теж сподівалися на Росію: Мустафа Кемаль влаштував їм справжній терор. Втім, курди й потім розраховували на Москву та дуже на неї орієнтувалися: курдський лідер Мустафа Барзані навіть мав звання радянського генерал-майора. Але курдів Кремль часто «кидав», намагаючись покращити свої відносини з Іраком, Туреччиною, Іраном і Сирією.

 

Читайте також: Продиктована угода

 

А греків Москва зрадила ще раз — у 1945 році, коли Сталін таємно погодився на передачу Греції в зону західного впливу. Грецькі комуністи, не знаючи цього, героїчно боролися до 1949 року спочатку в лавах ЕЛЛАС, а потім Демократичної армії Греції, хоча вони були вже приречені. Однак Москва ще встигла влаштувати воюючій компартії Греції «37-й рік», відрядивши у Грецію полковника держбезпеки Попова, котрий піддав грецьких комуністів масовим репресіям.

 

Проте ілюзії щодо Росії як союзника деінде ще зберігаються. Прем’єр Ізраїлю Нетаньягу заграє з Путіним і відвідує Москву, де гуляє з «колорадською стрічкою». А РФ продовжує, як і раніше, щедро озброювати палестинських партизанів, що ведуть нескінченну війну проти Ізраїлю...

 

Казахстан Назарбаєва, а тепер його наступників, зміцнює союз із РФ, хоча та не відмовилася від претензій щодо його північної, населеної переважно росіянами частини.

 

А історичний досвід показує, що Росія — це дуже небезпечний супротивник, але вона є значно небезпечнішим союзником.