Яна Холодна

Міністерство оборони vs журналіст

10 Грудня 2020
Одвічна «боротьба» органів державної влади, а точніше їхніх комунікаційних підрозділів з критикою і негативом від ЗМІ — не новина. Батл, який розгорівся між оборонним відомством та головним редактором інтернет-видання «Цензор.Нет» Юрієм Бутусовим підняв на поверхню чимало проблем, які існують в комунікаціях державних орагнів влади. Від відсутності стратегічного бачення, куди держава рухається — до примітивного нерозуміння, як має працювати пресслужба органу державної влади взагалі.

Чи можна говорити, що в цій «грі» будуть ті, хто виграли і ті, хто програли? Напевно, ні. Хоча б з точки зору функціоналу одних й інших.

 

Критикували владу в усі часи. І в найтяжчі періоди для країни теж. Але критику варто сприймати, в першу чергу, як сигнал про те, що хтось і десь не допрацьовує, а не як мотивацію до «тролінгу». Причому, низької якості.

Критика - це можливість найвищому керівникові оцінити роботу своїх підлеглих. І тут не працює принцип «критикуєш-пропонуй» (хоча Юрій Бутусов запропонував) з однієї простої причині. Якщо критикують, то найімовірніше є за що. І задача - перевірити і або спростувати, або зробити висновки в кадровій політиці і звільнити винних.

 

Тролити можна і треба, якщо йдеться, до прикладу, про ворогів України (росіян, «ЛНР»-«ДНР» або відвертих саботажників, які працюють на догоду Кремлю). Тут вам всі карти в руки.

 

Читайте також: Яна Холодна: «Військові — не законсервована частина суспільства, вони теж прагнуть до сучасного контенту»

 

Чи можна тролити журналіста, який критикує з фактажем, очевидно, що не надуманим? Моя відповідь – ні. За жодних обставин.

 

Потрібно встановлювати діалог і зустрічатися. Говорити. Налагоджувати комунікацію. Врешті решт, Міноборони – носій унікальної інформації, і може запросто спростувати те, в чому Бутусов критикує. Відстояти позицію відомства правдою. Висловити свою точку зору. А не нівелювати державну службу «запрошенням» на будь яку посаду будь кого.  Можливо «будь кого» і образливо звучить стосовно журналіста Бутусова, але в даному випадку це більше абстрактне визначення.

 

Можна зробити знижку на те, що «хотіли як краще, а вийшло як завжди». Але і тут засада.

Де стратегічне розуміння функцій пресслужби і цілого Директорату (нещодавно створеного), який має формувати інформаційну політику? (Відкрию секрет, мало створити підрозділ – його потрібно наповнити смислами, командою професіоналів і певними наративами, щоб це все працювало як злагоджений механізм)

Де прогнозування ризиків від такої публікації?

Де налагодження каналів комунікації зі ЗМІ (бо така функція точно прописана у всіх керівних документах, якими керуються чиновники «інформаційного фронту»)?

 

У «глибокому і безпросвітному тилу», я так скажу. Бо за час правління нинішнього міністра, я не пам'ятаю жодного ефективного кроку в контексті публічної комунікації. Все у стані якоїсь стагнації. У стані застою. Починаючи від утисків військового радіо «Армія ФМ» (навесні 2020 року) і закінчуючи недолугим «батлом» між відомством та журналістом. Усі професійні комунікаційники аж здригнулися від такої фрази. І уявити, що «перетягування канату» влаштували ті, хто б мали йти на діалог дуже складно і важко.

 

Читайте також: Федір Мисюра: «Я не боявся смерті, але хвилювався за своїх рідних»

 

У мене для інформаційних структур оборонного відомства є декілька порад.

  1. Видаліть повідомлення і вибачіться
  2. Зустріньтеся врешті-решт з Бутусовим, перепросіть і спройбуте поговорити нормально
  3. Звільніть генераторів цієї ідеї. Причому негайно
  4. Зберіть фактаж (в ідеалі, який би спростовував критику Бутусова) і оприлюдніть його. Якщо ж він написав правду, то пишіть рапорти на звільнення і забирайтеся з МО.

 

Бачите, все геніальне – це дуже просто.

 

І останнє, включіть здоровий глузд і згадайте, що ви працюєте в оборонному відомстві країни, яка у стані війни.

Ми, як платники податків, хотіли б від вас бачити і чути інформацію:

 

  • про реформування нашої армії
  • про те, що наша армія упевненно крокує до перемоги
  • про те, що ми не здаємо наші території
  • про те, що ми активно співпрацюємо з міжнародними партнерами
  • про те, що в наступному році у нас будуть поставлені у війська нові зразки озброєння, куплені квартири для військових, грошове забезпечення збільшене, а форменний одяг вже перевершив натівський
  • про те, що хоч і важко, але ми рухаємося вперед, а не скочуємося до рівня довоєнного періоду із тотальним сокроченням, деградацією, «совком».

 

Ні? Немає чого написати? Тоді, навіщо нам і армії такі керівники?

Подавайте у відставку і не соромте честь тих, хто усі ці роки вклав і душу, і тіло в розбудову української непереможної і нескореної армії.