Тарас Лютий

Народження особистості

25 Грудня 2020
Перше розпізнавання себе зріє з елементарного самоспостереження та фіксації психофізичних кондицій. Але тільки відстороненого відстеження недостатньо.

Окреслення людського закладається тоді, щойно започатковується виокремлення з довкілля своєї самості. Ба більше, наведений розрив супроводжується рішучими спробами протиставити себе світові й заснувати унікальний життєвий проєкт. У такому сенсі ніхто від початку не є довершеним, адже занурений у стихію самотворення.


Спробуймо розкрити головні щаблі самостановлення, що відповідають трьом виразним типам: індивіду, особі й особистості. На індивідуальному рівні складається наша окремість, оскільки ми часто-густо кардинально вирізняємося серед решти істот і речей: є носіями генетичної інформації, маємо конкретні антропоморфні дані, специфічну будову організму, неповторні риси, а також сукупність інших характеристик, як-от вдача, темперамент, поведінка тощо. Комплекс таких аспектів і становить підмурівок нашої самості й унікальності. Другому рівню притаманні ознаки персоніфікації, що інтенсифікують формування людини. Особа вже доходить до цілісного осягання себе, позаяк готова до стосунків і повноцінної комунікації, а врешті — до осмисленої діяльності. Вона схожа на окрему одиницю (монаду), яка усвідомлює, що не зумовлена суто природним буттям і керується не простою низкою відмінностей, а є цілком самодостатнім створінням. Окрім зовнішньої по­доби, вона переймається внутрішнім світом, а отже схожа на те, що віддавна маркується словом «мікрокосм». Це самовладна істота, яка опріч спонтанного прояву свободи бере відповідальність на себе, стає суб’єктом правових відносин і регулює власне життя зваженими принципами, тобто морально зорієнтована.

 

Читайте також: Інтелектуальна провокація


Нарешті на третьому рівні з’являється шанс на виникнення особистості. Не кожному під силу ставати нею, бо такий стан вимагає постійного докладання зусиль. Його годі заслужити. Особистості не уникнути духу заперечення. Макс Шелер якось назвав людину істотою, здатною говорити «ні». Їй незатишно в застиглих рамках і стереотипах, тому вона протистоїть такому стану справ і розсуває обмеження, відтак полемізує із собою, встановлює цінності та знову їх переоцінює. Від самодостатності вона рухається до самоперевершення, вчиться спиратися не лише на інстинкти й матеріальні підстави існування, здіймається над приземленістю. Ідеться передовсім про її здатність наснажуватися символічними і смисловими чинниками, зосередженими в доменах культури. Одне слово, вона вчиться протистояти небуттю й постійно долати свою конечність.

Важливо усвідомлювати неможливість остаточної реалізації особистості, а затим здійснювати вихід за власні усталені межі. Що більше ми дізнаємося про себе, то глибше розуміємо марність достеменно себе описати й утиснути в рамці. Людське буття залишається остаточно неосяжним, а таємниця особистості нерозгаданою

 

Особистість почасти порівнюють із самокерованою системою, у межах якої здійснюється вибір ким бути і як саме вчиняти. Проте важливо зазначити, що особистості ніколи не відбутися й без Іншого. Не тільки іншої особистості, а й без благоговіння перед будь-яким сущим. Це ситуація, коли бодай і в зовнішньому світі хтось уміє розгледіти те, без чого його чи її життя неістинне. Така настанова виростає з любові як властивості бачити в іншості частину себе. Вона постає з акту дарування, з огляду на те, що можливість бути є не чиїмось особистим надбанням, а подарунком. Ось чому цілісна особистість відповідає даром, який є не платою, а вільним проявом. Особистість — це невелика модель деміурга, в тому сенсі, що вона спроможна хаос організувати в порядок, прагне гармонії та врівноважує протилежності, послуговується раціональними засадами, хоч і міркує про призначення віри, ба навіть у безнадії шукає виходів. Не привласнює світ і не схиляється до тотального владарювання, а прагне того стану буття, де немає місця нападу, помсті чи заздрості.

 

Читайте також: Ідеологія: любити, ненавидіти чи розуміти?


Тому-то поставання особистості й порівнюють із другим народженням. Якщо неповторність індивіда зумовлена першим народженням (біологічними та психосоціальними особливостями), то вдруге ми народжуємося від самих себе, на основі культурних детермінант, до формування яких, натомість, самі ж і причетні. Бути суб’єктом творчості означає породжувати не тільки щось інше, а й себе, виявлятися не лише через епоху, до якої належиш, а наважуватися випереджати її. Не вдаватися до пророцтв, не займатися проповідництвом і самозвеличенням, збираючи довкола паству, не піддаватися на знецінення з боку самовдоволених і зверхньо-принизливих випадів. Тому завдання особистості передбачає низку конструктивних положень: рефлексію про внутрішній вимір; самовизначення у виборі того, що дозволено називати добром і злом; відкритість, а не затяте заперечення царини, що залишається незбагненною (Абсолют); здатність балансувати над безоднею, витримуючи виклики й випробування; відкриття можливих світів, але не розчинення в них; проєктування себе через постановку цілей і оприявлення намірів; самоорганізацію та самодисципліну; постійне винаходження себе. Важливо усвідомлювати неможливість остаточної реалізації особистості, а затим здійснювати вихід за власні усталені межі. Що більше ми дізнаємося про себе, то глибше розуміємо марність достеменно себе описати й утиснути в рамці. Людське буття залишається остаточно неосяжним, а таємниця особистості нерозгаданою. І таке положення стає ключем до невичерпності людської екзистенції.