Едвард Лукас

Шлях до незвіданої землі

31 Січня 2021
Відважні протестувальники в Росії й Білорусі потребують лідерства і підтримки. Відвага й ідеалізм — необхідні, але недостатні умови для боротьби з тиранією. Це нау­ка з Москви й Мінська.

Провідний російський активіст Алєксєй Навальний, який бореться проти корупції, опинився за ґратами разом із трьома тисячами своїх прибічників, що протестували днями на його підтримку. У Білорусі головні лідери опозиції теж за ґратами, а ще 200 осіб заарештовано під час протестів, спричинених фальсифікацією виборів у серпні.


Справді, відвага й ідеалізм надихають і підживлюють боротьбу. Пам’ятаю проблиски опору проти радянської імперії у 1970-х і 1980-х роках: фрагменти новин про дисидентів, що опинилися за ґратами або помирають від страйків-голодувань, і жалюгідні маленькі демонстрації на вітряних вулицях Лондона, Вашингтона та в інших куточках світу. Люди кепкували з ідеї про незалежність Естонії, Латвії, Литви або України. Навіть поліпшення умов ув’язнення Вацлава Гавела вважалося великою перемогою.


Однак для успішності знадобляться й інші інгредієнти. Допоможе велика доза везіння: Кремль за Міхаіла Ґорбачова втратив бажання вбивати. Внутрішні суперечності, що є невід’ємною частиною диктатур, можуть спрацьовувати на користь свободи. Економічний крах радянської системи сприяв її делегітимізації в очах навіть таких людей, як Владімір Путін.

 

Читайте також: Усе буде добре!


Та найважливіше — це стратегія. Тим, хто намагається скинути автократичні режими (ззовні, знизу або навіть зсередини), потрібна залізна рішучість. Вони мають зібрати ресурси, визначити пріоритети, знайти союзників, сформулювати вимоги, користатися зі здобутків, розібратися з провалами. Масові протести можуть бути важливою частиною цієї стратегії, але не змінять її.

Тим, хто намагається скинути автократичні режими, потрібна залізна рішучість. Вони мають зібрати ресурси, визначити пріоритети, знайти союзників, сформулювати вимоги, користатися зі здобутків, розібратися із провалами. Масові протести можуть бути частиною цієї стратегії, але не змінять її 


Боюся, цієї помилки припустилася опозиція в Білорусі. Вона не змогла розколоти режим у верхівці й деморалізувати людей, які виконують її накази. Опозиції бракує злагоджених структур, що були фундаментом польського руху «Солідарність» із 1980 року. Білоруси надміру покладаються на шквал щотижневих демонстрацій і фоторепортажі про те, як їхня харизматична лідерка у вигнанні Святлана Ціханоуська зустрічається з іноземними високопосадовцями.


Цей підхід може спрацювати, якщо зросте кількість акцій протесту та їхніх учасників, як у Чехословаччині 1989 року. Проте це ризикована гра. Без такого конвульсивного народного повстання протестувальники, мов піхотинці у Першій світовій війні, відважно крокують назустріч ворогу, не маючи особливих шансів на перемогу. У режиму вдосталь кийків і в’язничних камер. Таким чином протести підкреслюють слабкість опозиції, а не силу. Влада набуває досвіду й робить висновки, як давати раду зі своїми противниками — й натомість втілювати власні плани.
Саме так трапилося в Гонконгу й Венесуелі. Без великої дози везіння й стрімкої зміни стратегії, боюся, така сама доля спіткає прибічників Навального.


Бракує одного найважливішого інгредієнта: завзятої, рішучої політичної роботи для розбудови мереж довіри та солідарності поміж тисяч, потім десятків тисяч і нарешті мільйонів людей. Активісти навчаються лідерству й дисципліні. Ведуться дебати, висловлюються ідеї. Розвивається політичний курс. Незначні перемоги стають фундаментом для більших. Власне, цього й потребує Білорусь.

 

Читайте також: Пат для диктатури


У Росії теж не завадить активізм серед народу. Однак найслабшим місцем режиму є те, що в його показному антизахідному курсі замовчується залежність від заможних демократій. Пов’язані з Кремлем компанії розміщують свої акції в Лондоні й продають газ у Німеччині. Їхні боси відпочивають у Франції й заощаджують гроші в американських доларах. Західні уряди можуть, якщо захочуть, знищити режим Путіна, заморозивши й вилучивши його активи, заборонивши його поплічникам (та їхнім родинам) подорожувати за кордон, а найголовніше — зв’язати руки помічникам клептократів: їхнім банкірам, юристам і бухгалтерам.


Ми на Заході можемо все це влаштувати. Якщо ми цього не зробимо через боягузтво і жадібність, доля відважних ідеалістів буде на нашій совісті. 

 

-------------

В одному з перших своїх виступів нова прессекретарка Білого дому США Джейн Псакі озвучила ставлення нової Адміністрації щодо російського газогону «Північний потік-2». Так, за її словами, Джо Байден вважає цей проєкт «поганою угодою» для Європи. Тому для його зупинки Адміністрація Байдена планує переглянути санкції, запроваджені раніше проти Газпрому та його новітнього газогону. До того ж, за словами Псакі, не виключаються зміни в нормативних документах у сфері безпеки та оборони. При цьому підкреслювалося, що Джо Байден був проти реалізації «Північного потоку-2» ще за часів перебування на посаді віцепрезидента при Бараку Обамі. Сам Джо Байден під час першої телефонної розмови з президентом РФ Путіним обговорював теми арешту Алєксєя Навального, ймовірної причетності російських хакерів до нещодавньої масштабної атаки на американські системи та можливого сприяння росіянами «Талібану» в організації терактів проти американських військових в Афганістані. За словами Байдена, США готові запровадити додаткові санкції проти Кремля з огляду на ці інциденти.