Мирослава Барчук

Повернення до нормальності

6 Лютого 2021
Я люблю промови Байдена. Вони мені зрозумілі. Я багато слухала і його, і Трампа під час виборчої кампанії в США. Для мене це барометр не лише американських суспільних реалій, а й українських також.

У грудні 2015 року віцепрезидент США Джо Байден виступав в українському парламенті. Це була гаряча фаза російсько-української війни. Він емоційно говорив про російську агресію, значні випробування та великий шанс для України, який дала Революція гідності. І дуже детально зупинився на тому, що «у світі немає жодної демократії, де панувала би ракова пухлина корупції». Звертаючись до українських політиків, Байден казав: «Серед криги й вогню Небесна сотня, у яку полетіли кулі снайперів із дахів будинків, заплатила найвищу ціну, яку платять у цьому світі справжні патріоти… Їхня жертва, скажемо прямо, зараз перетворилася на ваш обов’язок. … Це ваш час, це відповідальність кожного з вас. Вибачте мені, але я так скажу у вашій же залі: кожен із вас відповідальний за те, щоб було використано цю можливість, створену завдяки принесеним на Майдані жертвам, завдяки самопожертві Небесної сотні». Ми зібралися перед великим монітором у телевізійному ньюзрумі та слухали цей виступ Байдена. Камера брала то крупний план віцепрезидента США, то загальний план парламентської зали згори та зі спин. Я дивилася на сотні голів народних обранців і намагалася вгадати, що відбувається в цих головах, чи відгукується там щось, чи важать для них ці слова Байдена, чи мають такий самий сенс, як і для людей, що стоять біля мене. Моя випускова редакторка ніби у відповідь на мої думки мовила: «Класно, звичайно, що він їм каже це в обличчя, але для більшості з них це «чьос». Їх зроблено не з того тіста».


У 2019-му стався злам. До влади прийшли люди із зовсім іншого тіста, з іншою ментальною прошивкою та специфічним культурним бекграундом. Їм був узагалі чужим і незрозумілим наратив про цінності. Вони відкинули все: і щире, й ерзаци. І впевнено та технологічно перемогли з простими, впізнаваними і зрозумілими народу мемами та меседжами на кшталт «весна покаже, хто де крав». Більшості виборців така риторика «зайшла». Меншість була обурена, що президент намагається ціннісною основою для національного єднання зробити анекдоти, добре освітлені вулиці чи вміст холодильника. Тут, як на мене, полягає одна з головних ліній розколу суспільства.

 

Читайте також: Що чекає на Америку після Трампа


20 січня 2021 року Джозеф Байден також звертався до розділеного фактично навпіл американського суспільства. Звичайно, головною віссю промови була національна єдність. Хоч би про які загрози говорив президент США — атака на демократію, пандемія, зростання нерівності й расизму, кліматична криза — він повертався до єдності американців: «Це наш історичний момент кризи й викликів, і шлях уперед передбачає єдність. Ми повинні зустріти цей момент як Сполучені Штати Америки. Якщо ми це зробимо, я гарантую, що ми не програємо. Ми ніколи, ніколи, ніколи не зазнавали невдач в Америці, коли діяли спільно».

 

коли я кажу про повернення до нормальності, то вірю, що головні тези, озвучені Байденом, не лише задаватимуть правильну рамку, здоровішу оптику не лише американському суспільству, а й впливатимуть на весь світ і, зокрема й особливо, на Україну


Звичайно, це технологічна річ. Є цікава книжка «Президенти, що формують президентство» американських професорок, викладачок із комунікацій Карлін Кемпбелл та Кетлін Джеймсон, у якій вони досліджують власне президентську ораторську майстерність. Вони кажуть, що вдала інавгураційна промова має два обов’язкові складники: об’єднання людей після політичних розбіжностей і чвар, а також нагадування громадянам про їхню ідентичність, спільність історичної долі. Байден зробив це блискуче:
«… Нам потрібно вирішити найскладніше завдання демократії — єдність. Єдність. В іншому січні, 1863-го, в день Нового року, Авраам Лінкольн підписав Прокламацію про звільнення рабів. Президент торкнувся пером паперу і сказав (я цитую): «Якщо колись моє ім’я увійде в історію, це станеться завдяки цьому акту, який я підтримую всією душею». «Який я підтримую всією душею». Сьогодні, цього січневого дня, я всією душею підтримую об’єднання Америки, об’єднання нашого народу, об’єднання нашої країни». Це заява зрілої людини з життєвим досвідом і чіткими переконаннями, у якій кожне слово важливе. Байден звертався до свого народу і своєї країни як близький до близьких, свій до своїх, хоч би по який бік барикад вони перебували: «Звертаючись до всіх, хто підтримував нашу кампанію, я схиляю голову перед вашою вірою в нас. Усім тим, хто нас не підтримував, я хочу сказати таке: «Прислухайтеся до нас у нашому русі вперед. Випробуйте мене й моє серце».

 

Читайте також: Дев'ять кроків Байдена


Це непросто, ось так звертатися до опонентів і до ворогів. Ще важче вільно й відверто говорити про священне, завершувати промову словами: «Нехай Господь благословляє Америку й береже наше військо». Цитати з псалом 30, святого Августина, апеляція до сакрального, «збережена Богом нація», «душа», «серце» — це небезпечні слова. Можливість їх промовляти й не видаватися смішним, дешевим або цинічним, потрібно заслужити. Аналітики Washington Post кажуть, що в цьому зверненні Байдена до нації було більше слів, пов’язаних із релігією та вірою, ніж у будь-якій інавгураційній промові з часів Айзенгавера. Я знаю з досвіду, що суспільне духовне оздоровлення, повернення значень найважливішим поняттям і цінностям нерідко відбуваються під час великих суспільних потрясінь і криз. І тому коли я кажу про повернення до нормальності, то вірю, що головні тези, озвучені Байденом, не лише задаватимуть правильну рамку, здоровішу оптику не лише американському суспільству, а й впливатимуть на весь світ і, зокрема й особливо, на Україну.